Олег Филик

Повстання пам’яті – це мова тих, кого відмовляються вислухати.

Коли людину дурять занадто довго – розвивається смак до брехні. Політологи надто добре знають, скількома мовами можна описати ту саму подію, коли користуєшся словником обману. Це робиться не просто так. Адже серед людей, які розмовляють різними мовами, не може існувати спільної громадської думки. Ні на що і ні про що.

Людина з притупленою національною гідністю і запущеною формою політичного ідіотизму – це малорос.

А може, ми тому і не ставимо більше питань, бо вже не зовсім люди?

Наука – це форма морального боргу. Так було для мене завжди. Хто розуміє ці слова, той іде в науку не «отримати більше», а «відповідати за більше».

Тільки недалекі люди думають, що прямування у прірву бездержавності – це момент падіння. Ні, прямування – це вся дорога.

Набридли «лідери» без лідерства. А ще більше – з лівими та ліберальними ідеями, які запаковують їх у словоблуддя популізму і обіцяють, демонструють, гарантують велике ніщо. «Ніяка нація не проливає своєї крові за незалежність іншої…» – ці слова Степана Бандери потрібно пам’ятати особливо тоді, коли нам кажуть, що Україна сьогодні має бути щитом для Європи, для …

Комусь дана ідея, комусь дано бажання, комусь дана можливість написати книгу.

Тож яку освітню систему можна назвати сильною з точки зору реальності, а не гасел?

Споконвіку єдиним договором, який можливий з цим світом, був договір життя і смерті.