24.04.2025
За кожним сильним народом завжди стоїть історія, яка не залишила вибору… Тож як поєднати відоме минуле з невідомим майбутнім? Відповідь – людиною. Лише і тільки людиною. Людиною – як єдиним мірилом того, що було і того, що прийде.
І не потрібно підміняти причину приводом, адже історія формується з рішень, які здаються дріб’язковими. А той, хто використовує історію, щоб уникнути відповідальності, перетворює її на засіб самообману.
Життя історії в людині і є тим, що ми називаємо мудрістю. Мудрість історії зберігає сумніви. Сумніви – як форму поваги до складності. Ті самі сумніви, що ніколи не руйнують мислення, але завжди очищують від ілюзій. Сумнів – як те, що знищує видимість. Кляту видимість, що ховає від нас суть.
Система, де проблема низьких людей на високих постах стає хронічною, рано чи пізно втрачає здатність давати адекватну відповідь на складні й загрозливі виклики епохи.
Суспільство, яке мірою всіх речей зробило споживчий кошик, запливає жиром і перестає розуміти логіку країн і народів, де продовжує діяти принцип “влада = власність”. Власність – гроші. А гроші, як відомо, можуть бути і добрими і злими – залежно в яку кишеню їх покласти. Це і є ті хвалені європейські цінності. І досі значна частина суспільства сліпо покладається на ці цінності, які вже вилазять нам боком, і а вперто не бажає формувати суверенний, україноцентричний погляд на ситуацію.
А може це ніякі не цінності а звичайні цінники…
Націю руйнують примітивною ідеологією, яка є ерозією нашої державності і чомусь ніколи не збігається з нашою географією.
Знаєте, коли помилки часто повторюються – їх починають визнавати за правила. Тож нема в нашій великій політиці ні правильних ні неправильних. Є свої і чужі. Чужі поки що верховодять – тому й такі результати…