Деспотія дурних і багатих стає диктатурою | Блог Олега Филика

Світ, у якому розумні та багаті мають владу, все ж кращий, ніж той, у якому лише ті, хто вже має владу, можуть збагатитися.

Бо другий випадок – це та сама деспотія дурних і багатих, яка дуже швидко стає повноцінною диктатурою.

І от найгірший спосіб опинитися в полоні такої системи – плекати надію, що все може стати краще. Не може і не стане.

Диктатура не є вибором. Вибором є те, заради чого людина готова її добровільно прийняти.

Брехня – мистецтво. Політика – його ремесло.

Тож давайте чесно визнаємо: політичної боротьби в прямому сенсі цього терміна в Україні ніколи не було й зараз немає. Є тільки боротьба між персоналіями – кому віддати владу, аби лише віддати.

Суспільство зневажених людей стає таким, коли змагання за абсолютну істину підміняють вибором власної версії реальності.

Адже, аби перетворювати колективні ілюзії на реальний матеріальний контроль і фізичний порядок, потрібні неабиякі мізки тим, хто це робить, і повна їх відсутність у тих, з ким це роблять.

Непохитні правила існують. Перше з них – те, що у тоталітарних системах науці відведено найпримітивнішу функцію – вона обслуговує політику.

В умовах диктатури майбутнє здається очевидним лише заднім числом.

Найкраще зло – те, яке людина перестала вважати злом. Те ж саме – з диктатурою.

Фатальна привабливість такої деспотії полягає в тому, що вона дозволяє керувати країною так, ніби жодної ціни не існує.

Ні за що. Навіть за мільйони людських жертв.

Бо коли нуль стає абсолютним, а мізинець стає вказівним перстом – хтось отримує залізну руку.

Вічне зелене задзеркалля за залізною завісою – наш новий уклад на чужий лад.

Тож коли ви обираєте менше зло – ви відкриваєте йому шлях до зростання та перетворення на найбільше з усіх можливих.

Тому не дивуйтеся, коли почнете страждати від зла, яке колись було малим і дурним.

Це ви зробили його великим.

Хто ж насмілиться сказати погане проти зла, яке твориться на благо людини?