15.09.2026
Падіння вірного генерала
Ні для кого не секрет, що Зеленський та його офіс часто обирають на керівні посади осіб із високою впізнаваністю та популярністю. В той же час всім не менш добре відомо, що Зеленський боїться виростити собі політичного конкурента на виборах, які невідворотно будуть десь у майбутньому. Маємо два яскравих приклади, які підтверджують це: Валерій Залужний і от, власне, Михайло Федоров, популярність якого почала зростати настільки сильно, що перелякала Офіс і призвела до відставки міністра.
Так, звісно, існує думка, що Федоров вилетів з обойми президента, тому що почав ламати корупційні схеми, але він так довго був у команді президента і на таких посадах, що просто не міг не помічати зловживань чи корупційних схем. Але, можливо, він дійсно хотів бути ефективним міністром, а тоді схеми треба прибрати не задля торжества справедливості чи боротьби зі злом, а лише для того, щоб запустити процеси, які допомогли б Україні перемогти. Однак така ефективність однозначно б підняла його рейтинг ще більше. І якщо перерозподіл грошових потоків у оточенні президента ще б могли витримати, то от зростання популярності Федорова Зеленський однозначно не хотів.
Можливо, Володимир Зеленський і знав про майбутні політичні амбіції Федорова – те, що вони були, прекрасно довело його нещодавнє звернення із закликом про проведення виборів.
Але мова зараз піде не про Федорова, а про несподіване призначення Драпатого, який, однозначно, є чи не найпопулярнішим генералом в Україні. Для того, щоб пояснити, навіщо його призначили, повернемося до початку другого картонного майдану. Протестувальники вийшли за Федорова. Вимог про зміну Сирського на картонках не було, хіба якісь дуже поодинокі. У відставку Сирського не вірили, та й вимагати її особливого приводу не було. Олександра Сирського не любили, часом називали м’ясником, але, що б не казали злі язики, він провів під час цієї війни ряд дуже вдалих операцій і, безпосередньо перед відставкою, практично стабілізував фронт і навіть почав відбивати наші території. До речі, лаври за важку піврічну роботу, яку зробив Сирський, проводячи контрнаступ, дістались Драпатому разом із новою посадою.
«Федоров! Федоров!» – скандують на майдані. І от їм говорять: «Ви перемогли, ми знімаємо Сирського і призначаємо Драпатого». У натовпі звучить розгублене «слава» і люди розходяться.
Інсайдери у війську розповідають, що відставка Сирського до початку протестів не обговорювалась. Попередніх переговорів із Драпатим не велося. Скандал зі смертями у полку «Скеля» який, як вважають, «повалив» Сирського, був, звісно, великим, але не більшим за інші скандали, про які говорили раніше. На війні за керівництва Сирського було багато епізодів, коли гинули українські захисники і, можливо, цих смертей можна було б уникнути, якби накази Сирського були інакшими. Але жоден із цих випадків навіть не похитнув головнокомандувача, і «Скеля-гейт» пройшов би так само повз нього.
Тобто ідея відставки Сирського і призначення Драпатого з’явилась ситуативно, під час громадського тиску на підтримку Федорова. Політтехнологи Офісу правильно прорахували, що протестувальників не можна просто проігнорувати. Але, якщо не хочеться давати те, що вони вимагають, то треба зробити пожертву, достатньо масштабну, щоб вони прийняли її та розійшлись. І от, як бачимо, розрахунок був правильним. Федорова немає, картонки спокійно лежать у смітниках, а протестувальники вдома, тішаться черговою перемогою народовладдя над авторитаризмом.
Чому Драпатий?
На початку статті доводилось, що Зеленський боїться популярних особистостей. І, з огляду на це, заміна Сирського на Драпатого – це, як люблять казати військові, постріл собі у коліно. Можна ж було призначити менш популярного у народі генерала. Генералів то в нас вистачає. Але мало було викликати в людей заспокоєння зняттям Сирського, потрібно було ще й викликати радість від відчуття, що прийшла вартісна людина. Її політична вага, медійність, популярність не грає жодної ролі, оскільки хто б не зайняв місце головнокомандувача, він сідав на «замінований» стілець.
Зеленський не боїться Драпатого. Драпатий уже був на високій посаді командувача Сухопутних військ і не зміг там спромогтись на якісь зміни. Він пішов, практично розписавшись у своїй поразці. Побутує думка, що це сталося через те, що він очолив найбільший рід військ без власної команди і опинився серед совкових офіцерів, які йому протидіяли. Ставши головнокомандувачем, він, звичайно, може познімати всіх тих, хто йому заважав. Але де взяти фахівців на заміну? Після того, як Драпатий пішов з Сухопутки, він воював і не мав можливості збирати команду, члени якої мали б такий рівень знань та досвіду, щоб командувати всіма Збройними силами.
В Офісі впевнені, якщо в Драпатого щось піде не так, він не буде із ними конфліктувати, а піде. Саме так він зробив, пробувши на посаді командувача Сухопутних військ трохи більше чотирьох місяців. І справа тут не в тому, що в Драпатого не стане мужності боротись. Він не відступає перед труднощами на фронті. Але, схоже, він органічно не сприймає політиканство, інтриги, підкилимні домовленості. Він не хоче бруднити офіцерську честь у цьому лайні.
Що ж може статись такого, з чим Драпатий не зможе справитись, попри бойовий досвід і навіть маючи гіпотетичну команду мрії? Що це за міна, яку під нього підклали? Це мобілізація. Процес, на який він не має важелів впливу, але за який відповідає як командувач.
Мобілізаційний меч над головою главкома
Анонсована Михайлом Федоровим реформа мобілізації «загуділа» разом із відставкою Федорова. Драпатий прекрасно бачить, що силова мобілізація не працює. Забезпечити у такий спосіб потрібну кількість боєздатних солдатів не можливо. Посилення такої мобілізації породжує нові скандали і збільшує кількість СЗЧ.
Для того, щоб мобілізувати людей, потрібно визначити справжні терміни служби, а не можливі відстрочки, нехай навіть на рік чи трохи більше. До такої відстрочки ще треба дожити, а після неї контрактник знову опиняється в армії і «гра в кальмара» продовжується. Потрібне дійсно гідне грошове забезпечення і справжні соціальні пільги для військових та членів їхніх родин, а також має бути невідворотнє та суворе покарання за ухилення від мобілізації.
Ні одну з цих умов Драпатий не може виконати, оскільки для цього потрібно змінювати законодавство, а це царина президента, уряду та Верховної Ради. Жодних рухів у цьому напрямку законодавча влада та президент не роблять, і Драпатий постійно перебуває в положенні, коли його можуть викликати на «килим» і запитати: «Ну, що там з мобілізацією? Провалив?».
Свого часу так зробили з командувачем Сухопутних військ генерал-лейтенантом та героєм України Олександром Павлюком, який на РНБО неодноразово піднімав питання припинення примусової мобілізації і необхідності змін законодавства. За це Павлюка зняли і замінили, до речі, Михайлом Драпатим, який теж на цій посаді довго не втримався.
Тоді зрозумівши, що перебудувати систему не вдасться, Драпатий практично використав як привід для відступу випадок, коли росіяни вдарили по шикуванню на полігоні у Сумській області. Він заявив, що розуміє всю відповідальність і не може бути командувачем після того, як не зміг запобігти трагедії.
Драпатий не отримав негативного бекграунду через те, що сталося, а навпаки пішов піднявши свою популярність тим, що не почав перекладати відповідальність на інших.
В Офісі знають, що він вже має досвід виходу «сухим» з неприємних ситуацій і, напевно, сподіваються, що за якийсь час головнокомандувач під тиском звинувачення у провалі мобілізації, не бажаючи стягувати на себе негатив через постійні скандали та трагічні події, які переслідують ТЦК, дочекається чергового смертельного випадку із військовослужбовцем групи оповіщення і піде з посади без політичного скандалу.
Відчуваєте, яка тонка гра? Картонний Майдан не отримав Федорова, бо на заміну йому підсунули Драпатого. І от пройшло не так вже і багато часу, Драпатий провалює мобілізацію і йде. Ну як, шановні протестувальники, з’їли? За кого вийдете тепер? Хто там ще залишився достатньо популярний, щоб очолити протест? А нікого. Ми дали вам погратись у демократію, і ви облажались. То ж тепер сидіть тихенько, а влада поставить на потрібні посади потрібних людей. Хоч би і того ж таки Сирського. Ніхто вже не протестуватиме.
Leopolis.news