15.07.2026
Після завершення війни депутати Верховної Ради можуть повернутись до обговорення механізмів підтримки релігійних організацій через державну податкову систему та запровадження державно-церковного партнерства. Така модель, вважають чиновники і духовенство, допоможе вирішити низку важливих питань, про які більшість українців навіть не замислюється. Зокрема, це питання соціального та пенсійного забезпечення священнослужителів, – переконаний Микита Потураєв, голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Депутат Микита Потураєв повідомив, що депутати Верховної Ради вже мали домовленості про такі податкові ініціативи з очільниками УГКЦ Блаженнішим Святославом Шевчуком та ПЦУ Блаженнішим Епіфанієм Думенком. Однак «із початком повномасштабного вторгнення в Україну цю роботу довелось відкласти». Проте парламентський комітет не втрачає зв’язки з українськими Церквами, відкритий до пропозицій і має прагматичні напрацювання, які поки що не на часі для реалізації.
Голова парламентського комітету розмірковував: «Як політик і як громадянин, я переконаний, що Україна рано чи пізно має запровадити механізм, який дозволить громадянам безпосередньо підтримувати свої Церкви через податкову систему. Це широко поширена і цілком цивілізована європейська практика. Можливо, це буде модель, подібна до румунської, яка особисто мені здається цікавою та ефективною. Можливо, ми використаємо інший європейський досвід».
Депутат Потураєв або свідомо вводить в оману громадян України, або не знає арифметики. В ЄС у шести країнах запроваджено примусовий державний «податок на віру», а в трьох країнах – добровільний за посередництвом держави. У решти 18 країн такого податку нема. Якщо «податок на віру» є лише в третині країн ЄС, то чи можна таку тенденцію назвати «широко поширеною і цивілізованою»?
Іще один хитро завернутий пасаж від депутата Потураєва у повідомленні 5 каналу: «Ми маємо забезпечити право громадян України безпосередньо, не пожертвою, в один клік, а відсотком своїх податків підтримувати наші церкви українські, як українці різні, необов’язково православні, для того, щоб у нас наше священство не було сегреговане від інших громадян. Дивіться, це не про релігію, це про громадянські права. Я не розумію, як в Україні можуть досі існувати моделі, в яких люди, які не просто допомагають нам тримати зв’язок з Богом, які роблять багато речей гуманітарних щодня, і вони що, обмежені мають бути в громадянських правах? Що це таке?».
У чому саме полягає сегрегація (дискримінація) священиків? Хіба вони не громадяни України? У них нема паспортів України? Вони не користуються національною гривнею? Їм заборонено набувати нерухомість, придбати автомобіль, мати банківські рахунки? Хіба вони позбавлені права навіть стати депутатами? Їхні діти не навчаються у державних школах і не мають доступу до державних вищих навчальних закладів? Єдине, у чому вони «сегреговані», так це у доступі до державного бюджету на підставі статті 35 Конституції України.
Перспектива церковного оподаткування
Заради чого громадяни Микита Потураєв, Святослав Шевчук і Епіфаній Думенко почали городити цей тин, який називають «моделлю державно-церковного партнерства»? Невже для виконання свого першочергового завдання – запровадити людські душі в Царство Небесне – душпастирям потрібне партнерство з чиновниками? Чи, може, Ісус Христос укладав партнерство з тогочасною юдейсько-римською владою: фарисеями, садукеями, іродіянами, первосвящеником Єрусалиму або римським намісником у Палестині?
Невже Святослав Шевчук через «партнерство з чиновниками» хоче перетворити УКГЦ на державну структуру на зразок англіканських віровідступників із державним статусом? Чи на синодальне петербурзьке релігійне угруповання? Має намір віддати УГКЦ у фінансову залежність від державної податкової системи? Громадяни Епіфаній Думенко і Святослав Шевчук прагнуть, щоб їхня паства почала називати себе атеїстами, аби офіційно не платити ще і державний «податок на віру» окрім щонедільного церковного «податку на тацю»?
Перспектива тривожна. Спочатку це будуть добровільні церковно-державні пожертви, потім вони стануть обов’язковими, далі священникам присвоять статус чиновників, а парафіям – статус прибуткового парафіяльного господарства з обов’язковими касовими апаратами. Усі церковні треби (вінчання, хрестини, похорони, панахиди, освячення, служби Божі за здоров’я і померлих тощо) будуть оплачуватись через касу. Через касовий апарат сплачуватимуть за свічки, іконки, образи, хрести, покривала, медальйони, ланцюжки, церковний посуд, ризи та інші предмети релігійного культу.
Найбільше дістанеться єпископам. Валютні перекази для єпархій з-за кордону доведеться чесно обліковувати, а застосування звичних сірих фінансових схем призведе до знайомства зі статтею 212 Кримінального кодексу.
Податківці будуть почуватися в парафіях та єпархіях, мов вареники в сметані, виявляючи приховані парафіяльні чи єпархіальні доходи. Такими будуть наслідки ймовірно майбутньої співпраці Церкви з державною податковою службою.
Інший бік фінансового обліку – церковний. Уявімо, що молодята під час вінчання вкладають у руки присутнього диякона не пожертву в 3000-5000 гривень, а касовий чек на аналогічну суму, яку заплатили в касу парафії. Відтак священик і диякон просять у парафіяльного скарбника виплатити їм винагороду за виконану церковну требу – вінчання. Від суми 3000-5000 гривень скарбник відрахує частку за свої послуги, частки для єпархіальних братства або сестринства, парафіяльної та економічної ради (див.: Парафіяльний правельник УГКЦ), частки для декана, для єпископа і для патріаршої курії. У підсумку розчаровані священик і диякон отримають суттєво меншу суму.
Архиєрейський Синод УГКЦ на трускавецькому курорті
У реколекційно-просвітницькому та оздоровчому трускавецькому центрі «Оранта» впродовж 12-13 травня 2026 року понад три десятки ієрархів УГКЦ обговорювали соціальне забезпечення підлеглого їм духовенства, душпастирську ситуацію в Україні та понад десяток інших поточних церковних питань.
Доповідь підготував патріарший економат УГКЦ, а прочитав її патріарший економ УГКЦ отець Любомир Яворський. Він представив владикам перегляд синодальних рішень щодо соціального забезпечення духовенства, стан виконання цих рішень та загальну характеристику діяльності Церкви у цій сфері. Дослідницька агенція «Fama» повідомила про результати свого соціологічного дослідження фінансового становища та соціального забезпечення священників УГКЦ. Далі ієрархи Архиєрейського Синоду прийняли низку рішень, покликаних позитивно вплинути на стан соціального забезпечення духовенства та рівень їхньої фінансово-економічної грамотності.
Ось воно, ключове – «вплинути на рівень фінансово-економічної грамотності священників». Іншими словами: навчити священників добувати собі хліб насущний, а не сподіватись на єпископів і не заморочувати їм голову мирськими буденними справами. Ієрархи хочуть спонукати духовенство:
■ розвивати соціальне підприємництво в парафіях;
■ розвивати в парафіях прозору звітність щодо зібраних коштів та формувати [серед пастви] культуру пожертви десятини від сімейних прибутків;
■ створити парафіяльні економічні ради;
■ запровадити практику обліку часу душпастирської діяльності священника як інструмент особистої ефективності та прозорості служіння перед громадою (тобто запровадити фіксований КПІ – ключовий показник ефективності).
Принагідно доцільно буде зробити ґрунтовне аналітичне дослідження підсумків 103-ї сесії синоду, бо частина цих постанов є не лише кумедною, а й дилетантською.
По-перше, при насиченій дводенній синодальній програмі скільки часу ієрархи присвятили головному питанню – фінансовому забезпеченню духовенства? Схоже, що недостатньо. Або, як каже народне прислів’я: біг пес через овес, нема шкоди ні псові, ні вівсові. Аніж запроваджувати КПІ для священиків, потрібно спочатку запровадити ККД (коефіцієнт корисної дії) для єпископів, а також публічний звіт єпископів про їхню діяльність перед мирянами їхніх єпархій і перед Церквою. Щоби єпископи на практиці показали нижчому духовенству і єпархіальній пастві приклад свого сумлінного служіння та звіту про нього.
По-друге, навіщо існує цілий патріарший економат, якщо дослідження про соціальний стан духовенства доручають вивчати агенції «Fama»? Невже світська агенція дізнається краще від деканату про фінансовий стан кожного священика зокрема, а деканату загалом? Невже декани не надсилають фінансовий звіт своєму єпископові, а єпископ – патріархові? Тоді чому Святослав Шевчук робить такі «розгублені очі», наче прибув на 103-тю сесію синоду з далекої галактики?
Приголомшений Святослав Шевчук
– Цього тижня у місті Трускавці, – повідомив очільник УГКЦ під час синоду, – відбулась чергова сесія Архиєрейського синоду наших владик, які здійснюють своє служіння на території нашої України. Готуючись до цього синоду, який, як свою головну тему обрав соціальне забезпечення наших священиків, ми замовили незалежне дослідження, яке провела професійна компанія, вивчаючи соціальний і фінансовий стан нашого духовенства.
Результати всіх нас вразили. Більшість нашого духовенства живе нижче середнього рівня забезпечення, а 38% наших священиків не мають за що купити одяг і взуття. Це означає, що третина живе за межею бідності, а 3% священиків навіть не мають за що купити собі харчів.
Зважаючи на те, що більшість нашого духовенства одружені, це означає, що оцю важку фінансову і соціальну скруту разом із нашим народом поділяють не тільки наші священики, монахи і монахині, а також і діти наших священиків та їхні дружини. Але нас вразило, що 92% опитаних сказали, що вони щасливі у своєму священичому служінні. Незважаючи на насправді дуже скрутні, деколи нестерпні обставини, вони щасливі, що служать Богові і нашому народові.
Тому сьогодні хочу бути голосом нашого синоду і подякувати нашим священикам, їхнім родинам, нашому монашеству за справді жертовну самопосвяту. Подякувати за те, що поділяють оцю скруту, яку переживає наш народ. Хочу теж подякувати всім нашим вірним, нашим парафіянам, членам наших парафіяльних рад, які останньою крихіткою свого хліба діляться із своїми душпастирями, підтримують їх для того, щоби вони могли послужити нашій Церкві і нашому зболеному народові.
Конклюзія
Якби Святослав Шевчук не послуговувався цивільними агенціями, а бодай раз у місяць приїхав лише в одну єпархію на 3-4 дні та поспілкувався зі священиками принаймні половини деканатів цієї єпархії, то сьогодні він не був би таким ошелешеним, що під його керівництвом 3% священиків голодує, 38% – бомжує, а решта більшої частини ледь зводить кінці з кінцями.
Якщо Святослав Шевчук не здійснював візитацій єпархій, а патріарший економат подавав йому недостовірні фінансові єпархіальні звіти, тоді необхідно провести кадрову реформу в цьому економаті. Так підказує логіка.
Схоже, що Святослав Шевчук живе у спонтанній або зумисно створеній інформаційній бульбашці. Він не знає про єпископа, який позичає бізнесу 58 мільйонів гривень? Не знає про єпископа, який позичає іншому єпископу 50 тисяч євро під відсотки (церковне лихварство)? Не чув про скандали між єпископами і деканами через те, що в єпархію надходить замало грошей? Не чув про чвари між деканами і священиками, що вони збирають замало пожертв із мирян? Святослав Шевчук не знає, бува, скільки авто припадає на того чи іншого єпископа? Не знає, які саме економи і яких єпархій скупляють нерухомість на території ЄС? Не розуміє, що фінансові церковні потоки привласнені та не розподіляються справедливо у парадигмі братської християнської любові?
Допоможемо Святославові Шевчуку почути голос упослідженого священства та побачити його – цього священства – прижиттєве зображення. Олег Ортинський намалював і написав: «В проекції так виглядає 38% священства (мається на увазі тих, що трудяться на далеких вимираючих селах, маленьких міських парафіях. Де немає ані спонсорів ані жертводавців ані заможних парафіян). Це стосується і молодих священників-сотрудників, які повністю залежать від волі багатого пароха. […] Так виглядає наше упосліджене священство після сплати усіх річних податків (катедратиків, всякої всячини надуманих-придуманих збірок, конвертів з інтенціями та грішми для єпископа, щоб [єпископ] за парафіян молився, та контрибуцій).
Загалом же священники самі собі винні. Господь не казав: «Візьми свій хрест, свою їмость (попадю), своїх дітей і йди за Мною». Господь повчав: «І кожен, хто задля імені Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей та поля (господарство), в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19:29).
Епілог
Завершуючи тему про церковний податок, який, вірогідно, будуть збирати державні чиновники, якщо ієрархи це допустять, пропонуємо відео про стягнення церковного податку поки що на парафіяльному рівні у Винниківському деканаті УГКЦ. Мова про село Підбірці біля Львова, парафію Святого Миколая і адміністратора цієї парафії – митрофорного протоієрея отця Михайла Будника.
Після перегляду відео виникло питання: навіщо священикові триповерхова розкішна плебанія (парафіяльне житло священика)? А після прослуховування фрагменту кумедної проповіді про свято Зіслання Святого Духа подумалось: як така некомпетентна особа зуміла стати аж митрофорним протоієреєм, майже єпископом? Так повчати про Третю Божу Особу – це ще та профанація католицького віровчення.
Ярослав Левків