08.06.2026
Про залаштунки створення збірки, «теорію рукостискань» на війні, випадкову зустріч побратимів у студії звукозапису та світло, яке сильніше за смерть, виданню Leopolis.news розповіла комунікаційна менеджерка проєкту Олександра Басараб.
Історія проєкту «Voices of Defenders» почалася задовго до повномасштабного вторгнення, ще у 2014 році. Тоді двоє друзів — Юрко Вовкогон та Назар Островський — пішли добровольцями в АТО. В перервах між боями, в окопах, вони часто слухали аудіокниги, і саме тоді виник задум створити щось своє: історії про війну, які б звучали голосами тих, хто її пройшов.
Реалізація ідеї припала на найважчі часи. Назар Островський загинув у жовтні 2024 року, вже під час великої війни. А його побратим Юрко Вовкогон, отримавши важкі поранення, вирішив довести справу до кінця в пам’ять про полеглого друга.
«Головна думка проєкту проста: ніхто краще не розповість про досвід війни та цінність життя, ніж ті, хто його щодня захищає. Ми з командою хотіли показати війну не тільки як смерть чи катастрофу, а як можливість навіть серед жаху знайти проблиск надії, віри і людяності», — розповідає комунікаційна менеджерка проєкту Олександра Басараб.
Усі 10 ветеранських новел є у текстовому та аудіо форматах. Організатори свідомо відмовилися від ідеї, де автор читає власну роботу. Концепція «Voices of Defenders» — це «10+10»: десять авторів текстів та десять абсолютно інших захисників й захисниць, які їх озвучують. Це рішення має глибокий психологічний підтекст.
За словами Олександри, коли ветеран озвучує чужу історію, спершу спрацьовує захисний механізм відсторонення: «це не про мене, це просто текст». Але в процесі запису бар’єри зникають.
«Насправді в нашому випадку було багато моментів, коли читець розумів: “Боже, це ж про мене! Я так само переживав”. Написати і розказати власне — не завжди легко, але коли це хтось промовляє за тебе, воно набуває подвійного ефекту, подвійного виміру. Це ніби перенесення відповідальності. Прочитавши і зрозумівши, що в когось було так само, людина може отримати своєрідну терапію: “не я сказав, а мій друг”, “не мене боліло, а мого друга”», — пояснює комунікаційна менеджерка.
Це також можливість для людей з вадами зору слухати саме історії — це теж одна з наших цінностей і цілей. В цьому була ідея надати проєкту більшої унікальності. У нас є багато книг про війну, але не так багато історій, які озвучені в аудіо, які живуть голосами.
Серед тих, чиї голоси можна почути у збірці — ветерани, які проходять реабілітацію у львівських центрах Superhumans та Unbroken. Це люди з ампутаціями та важким бойовим досвідом, які через такі соціальні ініціативи повертаються до активного життя.
Життя саме дописувало сценарій цього проєкту, створюючи сюжети, гідні кінофільмів. Команда проєкту шукала учасників через знайомих, за так званою «теорією рукостискань». І це призвело до цікавих збігів.
«У нас був унікальний випадок. Виявилося, що автор новели та актор озвучення служили в одній бригаді — 80-й десантно-штурмовій. Вони були в різних боях, на схожих позиціях, ходили поруч один повз одного, але ніколи не були знайомі. Це з’ясувалося вже в процесі. Автор — Ігор Дусан, а Максим Фетісов озвучив його новелу. Вони потім познайомилися, мали зустрітися на пів години, а просиділи разом годин п’ять», — ділиться Олександра Басараб.
Інший емоційний тандем склався у дівчат-госпітальєрок. Анастасія Хлібник написала новелу про події у стабілізаційному пунктіі, а її посестра Роксолана Винницька з позивним «Ластівка» начитала цей текст.
«Вони є госпітальєрками. Тобто, формально вони не мають статусу ветеранок ЗСУ, але виїжджають на ротації… Хоча вони не кадрові військовослужбовці, ми їх не розмежовуємо, тому що їхній досвід дуже важливий і цінний. Роксолана знала про події, які там відбувалися, і добре розуміла описані місця. Тобто історії дуже часто перегукувалися», — зазначає спікерка.
Упорядником збірки став відомий менеджер культури, музикант і поет Григорій Семенчук, а звукорежисером — актор і ветеран Назар Павлик. Передмову написав Валерій Пузік, а фото для збірки надав Юрко Костишин (Кіт Характерник). Для більшості авторів це був перший досвід письма, але завдяки професійній команді тексти перетворилися на якісну літературу. Новели у збірці дуже різні за емоційним наповненням, але всі вони — про життя.
«Салат»: Це найкоротша новела у збірці від автора Володимира Савельєва з позивним «Монгол», який проходив реабілітацію в центрі Unbroken. «Салат» — це ім’я маленького цуценяти, яке стало для бійця символом надії в один із найвідчайдушніших днів на позиціях.
«Гора»: Новела Андрія Каспшишака, засновника видавництва «Мрієлов», про звільнення Харківщини. Це історія про людей в окупації, які постійно виходили на гору, щоб спіймати мобільний зв’язок, і виглядали звідти наших захисників. Говорили згодом бійцям: «А раптом ви до нас йдете?». Це щира і добра історія про те, як люди чекали і одного дня таки побачили український прапор.
«Крайній вихід»: Найдовший текст збірки (майже 10 сторінок) від Андрія Боднара. Це детальний, посекундний опис бою, у якому автор отримав поранення.
«Коли смерть ходить поруч»: Денис Скорбатюк із Запоріжжя описує важкі події, але завершує текст життєствердно: «Якби я міг описати все одним словом, я б сказав, що це — любов».
«Ідея проєкту — показати війну не тільки як смерть чи жахливу катастрофу (хоча це так і є), а як можливість навіть серед усього цього знайти проблиск світла, надії, віри і людяності. Фактично — перемога світла над темрявою», — наголошує Олександра Басараб.
Проєкт реалізується командою YMCA-YWCA Lviv у тісній співпраці з YMCA-YWCA Denmark. Данські партнери підтримують організацію ще з 2009 року, а з початком повномасштабного вторгнення їхня допомога стала системною — від підтримки фронту до фінансування культурних ініціатив.
Масштаб проєкту виходить за межі України. Вже є переклади текстів англійською та данською мовами. Більше того, данські ветерани (здебільшого учасники миротворчих місій) озвучують ці новели своєю мовою, щоб донести правду про війну в Україні до європейського слухача.
«Ми плануємо створювати якомога більше збірок та можливостей співпраці з закордонними ветеранськими організаціями та цивілізованим світом… Як завжди каже Юрко Вовкогон: “Ми маємо протистояти російській пропаганді нашою пропагандою — нашою історією, нашими текстами, нашою літературою”. Якщо ми не будемо говорити, то за нас будуть говорити інші», — цитує колегу Олександра Басараб.
Voices of Defenders — це лише перша частина запланованої трилогії (Vol. 1), розрахованої до 2027 року. Проте у планах команди — вихід повноцінної трилогії. Проте наступна частина циклу матиме суттєву відмінність.
«Наступного року ми готуємо збірку, де авторами будуть військові волонтери і волонтерки. І акторами озвучення — так само. Тобто відходимо трохи від ветеранів до тих, хто забезпечує військо, їздить на передову, працює для підтримки армії», — анонсує плани менеджерка.
Паралельно команда підготувала ще один проєкт — «Stories of Warriors». Ця збірка, на відміну від першої, не має вікових обмежень для авторів (у «Voices» була вимога донорів — до 35 років) і присвячена офіційно Назару Островському. Вона вийде виключно в електронному та аудіоформаті.
Проєкт є повністю благодійним та просвітницьким. Команда не продає книги, а поширює їх безкоштовно: серед авторів, у бібліотеках, молодіжних центрах та шпиталях. Проте кожен охочий може доторкнутися до цих історій у цифровому форматі.
Інформаційна сторінка проєкту: https://voicesofdefenders.org.ua/uk.html
Слухати: Аудіокнига доступна на YouTube, Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud.
Читати: PDF-версія книги та інформація про авторів розміщені на офіційному сайті проєкту. А також тут.
«Мені здається, ветеранська тема не може бути історією, на якій хтось заробляє чи наживається. Це дійсно просвітницька, місійна справа. Важливо формувати цей образ, важливо давати їм голос. Важливо, щоб їх чули, і створювати можливості для цивільних людей їх почути», — підсумовує Олександра Басараб.
Фото надані Олександрою Басараб