Хай живе День Святого Валентина — день закоханості усіх! | Блог Юрія Фінклера

Дивовижних метаморфоз зазнало свято закоханих. В принципі чудовий задум підкреслити свої симпатії до людини, яку кохаєш, якій даруєш креативні, поштівочки- сердечки-Валентинки, скромні цукерки, саморобні милі дрібнички, провести вечір вдвох, при свічках, подалі від інших, бо це — свято закоханих, свято інтимне, перетворився на покруч комерційно-торговельного панування через примітивні бажання пропозицій і очікувань дорогущих подарунків та крутих ресторанів. 

Я завжди боюсь колективних маразмів, групових святкувань, я боюсь повернення до  традицій штучної схожості громадян. І якщо торгівля комерціалізувала День Святого Валентина, то вселенське повсюдне розвішування сердечок колективізувала це свято. Свято на двох, свято інтимне.

І раптом мені почало ввижатися, що з-за рогу школи стрункими рядами демонстрантів вийшли школярі; в руках у кожного червоніла велика кулька у вигляді сердечка; дитячі очі, які сяяли, були повернуті на шкільний ґанок; на ґанку стояв стіл, який прикривав нижні частини тіл представників шкільної адміністрації; горлянки школярів перебували напоготові вигукнути гучне «Ура» на заклик адміністрації «Хай живе День Святого Валентина — день закоханості усіх школярів».

Але в цю мить мій собачка Кубусь, з яким я вийшов на ранковий шпацер, різко потягнув мене гуляти далі, і велике червоне сердечко при вході до школи залишилось позаду. Назустріч мені на нульовий урок поспішали першокласники…