13.10.2026
У серпні директор Державного бюро розслідувань Олексій Сухачов розповідав агенції «Інтерфакс-Україна», що завдяки спрощеній системі повернення з СЗЧ до лав ЗСУ повернулося 29 тисяч військовослужбовців.
Цифра, безумовно, підтверджує дієвість систем повернення до армії без покарання, одна з яких закінчилась кілька днів тому.
Але чи порахував хтось, скільки військових пішло у СЗЧ за той же період? Звісно, порахували, але конкретної цифри на широкий загал не було оприлюднено, що може свідчити про те, що дані невтішні. Якби от повернулося 30 тисяч, а пішло лише кілька, обов’язково хтось з посадових осіб не забув би повісити собі на груди медаль за прекрасно виконану роботу та зникнення проблеми, яка на ряду із втратами є однією з найбільших причин недоукомплектованості підрозділів.
Цього не сталося, тому є підстава вважати, що проблема СЗЧ не зникла і «пільгові» періоди повернення її не вирішують.
СЗЧ як проблема
Причини, через які ідуть в СЗЧ, загальновідомі. І психологи, які в батальйонах резерву працювали із тими, хто повернувся, зазначають, що процент тих, хто пішов в СЗЧ через страх загинути, є мізерно маленьким. Більшість розповідають про сімейні проблеми, неможливість перевестись, психологічне вигорання, проблеми зі здоров’ям, які не могли вирішити, перебуваючи у армії.
Ситуація з переведеннями останнім часом трохи покращилася. Всі інші проблеми залишаються і продовжують прогресувати. І у корені лежить одна глобальна проблема, яку вирішити неможливо, а саме – недоукомплектування особовим складом та відсутність терміну служби. Ці дві проблеми пов’язані між собою напряму і породжують всі інші.
Чому командири не поспішають погоджувати переведення? Тому що розуміють, якщо віддадуть людину, то отримати на її місце іншу буде або надзвичайно складно, або й неможливо.
Через брак людей військовим практично ніколи не дають повної відпустки, а розбивають її на дві по 15 діб. Якщо два тижні можливо протягнути без бійця в строю, де і так нестача особового складу, то відсутність упродовж цілого місяця виснажить тих, хто залишився на службі, бо вони виконують і обов’язки відпочиваючого.
Чи можливо закрити всі питання, які накопичуються за місяць упродовж двох коротких відпусток, та ще й поправити підірване здоров’я? Не можливо. І про відпочинок у переважній більшості випадків взагалі не йдеться. Людина, яка відсутня вдома п’ять і більше років, не може подолати за такий короткий термін вал проблем, який утворюється. Тому із відпустки військовий часто повертається не менш виснаженим, ніж був до неї.
Лікування в армії теж є проблематичним не тільки через потік поранених, із яким шпиталі не справляються. Просто існує негласне розпорядження повертати з лікування у стрій якомога швидше. Тому і їдуть люди у війська із незагоєними до кінця ранами, з паличками та лангетами і приписом: під нагляд штатного медика і зі звільненням від фізичних навантажень на певний період… звільнення від навантажень… на війні… на передовій…
Все це призводить до того, що здоров’я недолікованого погіршується, він знову звертається за допомогою і чує у відповідь: «Та ти ж тільки що з лікування, припиняй косити».
Зі звичайною хворобою, а не з пораненням, потрапити на лікування надзвичайно проблематично. Часто добитись допомоги можна тільки тоді, коли хвороба призвела до повної недієздатності.
А хто ж повертається із СЗЧ? Ті, кого зловили на вулиці групи оповіщення ТЦК і під час перевірки з’ясували, що в них СЗЧшник. Добровільно теж приходять, ті, хто саме вирішив свої побутові проблеми чи проблеми зі здоров’ям.
Через брак грошей у цивільному житті повертаються буквально одиниці. Знайти нелегальну роботу у країні, де від мобілізації переховуються і працюють більше 2 мільйонів чоловіків, не проблема, і нелегальна зарплатня у переважній більшості випадків є більшою, ніж у солдата в тилу.
Та головною проблемою є те, що велика кількість тікає у СЗЧ не із бойових частин, а з навчальних центрів, ще навіть не спробувавши повоювати. Ці люди практично ніколи не повертаються добровільно.
СЗЧ тих, хто не воював
Із різних джерел відомо, що упродовж місяця в Україні мобілізують близько 1000 чоловіків. Кількість тих, хто тікає по дорозі у навчальний центр чи вже з нього, не розголошують. Але всі ми пам’ятаємо історію із формуванням 155 бригади, коли з неї за пів року в СЗЧ пішли 935 людей.
Поспілкувавшись із інструкторами на полігонах і тими, хто завершив навчання на БЗВП, кожен охочий впевниться, що кількість втікачів величезна. Причому зараз тікає більше, ніж у перші роки війни.
Як і у випадку із СЗЧшниками з бойових підрозділів, страх загинути не є основною рушійною силою для втечі. Ще рік-два тому боялись, що на фронт відправлять ненавченими, але зараз всім відомо, що обов’язкова базова підготовка проходить на хорошому рівні.
Отже, є страх опинитись під командуванням некомпетентного командира і страх опинитись в армії навічно, не маючи певного терміну служби.
Поява нових контрактів, де відслуживши певний час можна отримати відстрочку, ситуацію не рятує. Здавалося б, чому так? Прослужи два роки і йди на відпочинок.
Але людей лякає, що це не звільнення, а відстрочка. Невідомо, скільки буде тривати війна і чи після відстрочки тебе знову загребуть. До того ж мобілізовані бачать яскравий приклад несправедливого поводження із тими, хто давно служить: неможливість нормально вилікуватись, відсутність ротацій, невизначений термін служби.
Нові контракти показали, наскільки ця несправедливість кричуща. Той, хто тільки прийшов у армію, може прослужити два роки і отримати відстрочку, а той, хто служить вже п’ять років, має прослужити ще два за контрактом, щоб отримати відстрочку, яка терміном незначно відрізняється від відстрочки, яку отримує новачок.
Ну, і всі бачать як військовим на контракті продовжили його до закінчення війни. Бачать і думають, а якщо завтра видадуть якийсь указ, внесуть зміни у законодавство і цей контракт з відстрочкою теж стане безстроковим?
Є ще один приклад, який позбавляє мотивації, а саме те, як держава турбується про ветеранів. Ні для кого не секрет, що пільги для учасників бойових дій, попри нібито величезний їх список, зводяться до часткової компенсації комунальних, яка у літні місяці може складати 500-600 гривень, і безкоштовному проїзді у громадському транспорті.
Не треба далеко ходити, нещодавно міністр у справах ветеранів Віталій Кім заявив під час брифінгу, що на 2027 рік держава виділяє на одного ветерана 1400 гривень – трохи більше 30 доларів. І навів приклад, що Канада на кожного зі своїх ветеранів щорічно виділяє 27 тисяч доларів.
Отже, українці розуміють, що після війни демобілізовані залишаться зі своїми проблемами сам на сам.
То ж яка може бути мотивація для служби в армії? Захист країни, де мільярдами крадуть на війні? Так, звичайно, ворог тисне, страшний ворог, який хоче знищити нас усіх. Треба захищатись, але потенційні солдати озираються навколо і питають: а чому саме я маю принести в жертву своє життя заради інших? Бо в такому вигляді, як це існує зараз, служба в армії це саме жертва, покладання себе на вівтар заради перемоги.
Проблема та вирішення
За даними, озвученими колишнім міністром оборони України Михайлом Федоровим, у СЗЧ перебуває понад 200 тисяч солдатів та офіцерів. Відповідно до даних офісу генпрокурора, з січня 2022 року по вересень 2025 було відкрито майже 290 тисяч справ щодо дезертирства та СЗЧ.
Якщо наша армія налічує близько мільйона осіб, то виходить, що у СЗЧ зараз третина війська.
На цей момент основними передумовами СЗЧ у бойових частинах є нестача особового складу, яка стає причиною появи інших факторів, сукупність яких спонукають військовослужбовця самовільно залишити частину.
Несправедливе ставлення до чинних військовослужбовців, мала зарплата, відсутність реальних соціальних гарантій після закінчення служби підштовхують мобілізованих до втечі з навчальних центрів.
І все це відбувається на фоні потоку російської пропаганди та дезінформації, спрямованих на зрив мобілізації і повній відсутності протидії цій пропаганді упродовж п’яти років повномасштабної війни.
Ніякою рекламою та закликами цих проблем не позбутись і «колесо Сансари» – цей нескінченний колообіг народжень, страждань і смертей (реінкарнацій) буде продовжувати крутитись. Людей будуть ловити, вини будуть тікати, а їх будуть ловити знову. Військові з бойових частин будуть іти у СЗЧ, щоб вирішити проблеми, які їм не дають можливості вирішити в армії, і, можливо, повертатись за якийсь час.
І головною причиною всього цього буде державна політика, яка зараз є такою: не помічати проблеми, зваливши її суто на військових, навіть не намагатись її вирішити, робити вигляд, що все іде добре.
Прогнозую, що жодних законодавчих змін, як то визначення чіткого терміну служби, виплати гідної заробітної плати військовим, створення реального пакету соціальних гарантій для військових та членів їхніх родин, а також ветеранів, не буде. Найближчим часом розпочнеться черговий період пільгового повернення із СЗЧ. Біг по колу продовжиться.
Армійський дисидент