Корпоративна свобода і колективістське навпаки | Блог Юрія Фінклера

Кіношне представлення “карпарацівов” як пиття і брутальностей в туалеті і на столах звело до нуля західну культуру корпоративної комунікації, за якої до головного офісу компанії з різних районів міста, а найчастіше — з інших міст або країн з’їжджались працівники для вирішення нагальних проблем, підведення підсумків, обговорення перспектив. Звідси — і корпоративність зустрічей, які підкреслюють професійну злуку людей, роз’єднаних відстанями або кордонами. Корпоратив — це зібрання професіоналів з різних локацій, а не новорічна пиятика тих, хто роками сидить в одній кімнаті.

Утім, знеславлений феномен корпоративності трансформувався не лише у суспільному контексті, але й в розумінні особистісних дій і навіть корекції персональних уподобань та інтенцій багатьох з нас. За розмитими власними смаками і розуміннями стоїть вже не західна модель корпоративного бачення стосунків, в якій є “свої”, але немає сталих кордонів ознаки “чужий”, а радянська ментальність колективної любови або ненависті, коли світ чітко ділиться на “своїх” та “чужих”. І цей світ визначається, як правило, одноосібно тими, хто є нагорі. Ось цього не любити, бо він (наприклад) вихований у сиротинці байстрюк, а он та (припустимо) має різнокольорові очі, а ці двоє (скажімо) є нетрадиційної орієнтації, не кажучи вже про он того, який є завзятим вболівальником ФК “Рух” — а то не можна, бо ФК “Рух” належить панові Козловському, а пан Козловський — то ЄС, а ЄС є в опозиції до влади, а хтось побачить, що підлеглі шефа з ним розмовляють, ще й запише тих підлеглих до опозиції і зробить висновок, що весь колектив в опозиції, а колективові потрібні деталі, запчастини, замовлення чи фінансування… І це не перебільшення: я ось знав одного вкрай порядного начальника цеха відомого підприємства, який завжди уникав будь-яких неофіційних заходів (і в Харкові, і в Одесі, і в Луцьку), оскільки на цих заходах після міцної кави завжди переходили до обговорення персоналій, а він боявся, що не тільки якесь його слово, а навіть його мовчання може бути розтлумачено як акт підтримки або засудження когось із знайомих.

Подібна практика перетворює корпоративність на колективізацію. Сумарний простір особистостей легко може стати майданчиком безособистісної сірості, в межах якого людина втрачає власне обличчя, власну гідність, власну свободу.

Щоправда, з падінням керівництва потреба в колективній візії світу миттєво втрачає актуальність. В кінцевому результаті мого знайомого начальника цеха попросили піти, оскільки на підприємство запросили молодого технолога, який пройшов вишкіл за кордоном і був на голову вправнішим за свого попередника, а весь цех, вивільнившись від потреби йти у фарватері уподобань шефа, реготав, коли довідався про те, що цей молодий технолог — вихований у сиротинці байстрюк, має різнокольорові очі, сповідує нетрадиційну орієнтацію і ненавидить “слуг”…