08.10.2026
Міський голова своїм розпорядженням створив сумнівну «робочу групу для вивчення питань секс-індустрії», однак львівська громадськість досі не почула обґрунтованої відповіді на інше важливе запитання: «Чому за 20 років свого урядування Андрій Садовий так і не спромігся впорядкувати це специфічне явище?». Для боротьби з неугодними Ратуші підприємцями юридичний інструмент знаходять миттєво, а для приборкання розпусти під вікнами мерії – ні. Окрім того, наділяючи таку групу повноваженнями, міський голова фактично дублює функції постійних депутатських комісій. Адже за логікою Закону «Про місцеве самоврядування», саме профільні комісії ради, а не спонтанно створена робоча група, мають вивчати і готувати питання на розгляд депутатської сесії та громади.
Передісторія
На порталі Львівської міської ради 6 травня 2026 року отець Юстин Бойко зареєстрував електронну петицію «Про перенесення закладів секс-індустрії поза межі центральної частини міста Львова». У цьому зверненні священник закликав перемістити подалі від Ратуші всі такі заклади – від секс-шопів до стриптиз-клубів. Ініціатива священника набула суспільного резонансу і напрочуд швидко, лише за два дні, зібрала 545 голосів при необхідних 500 для розгляду петиції під час сесії Львівської міської ради.
Проте розгляд цього питання затягнувся майже на чотири місяці. За цей час в адміністрації міського голови вже могли би і напрацювати юридичний механізм реалізації ініціативи священника Юстина Бойка, зважаючи на складний баланс між суспільною мораллю та правами підприємців. Зрештою, винесений на розгляд сесії проєкт рішення так і не набрав достатньої кількості голосів. На думку значної частини львів’ян, таке голосування виглядало скоординованим:
Сам міський голова, усміхаючись своєю натренованою професійною посмішкою, проголосував за перенесення закладів секс-індустрії, яка досі тривалий час аніскілечки йому не заважала. Причому, що мерська фракція «Самопомочі» дала лише 6 голосів за цю петицію. Якби усі 16 членів партійної фракції Садового проголосували «за», то питання було б проголосовано позитивно: усього депутатів в міській раді 64 і для прийняття рішення потрібна проста більшість – 33 депутати. До речі, з фракції ЄС дану ухвалу підтримала лише третина: 9 з 26 осіб.
Свою відмову голосувати частина депутатів мотивувала відсутністю правових інструментів. На їхню думку, в українському законодавстві наразі не прописані чіткі механізми, які б дозволяли органам місцевого самоврядування примусово переміщувати суб’єкти підприємницької діяльності лише з огляду на специфіку їхнього промислу, якщо вони діють легально.
Головна юристка Львова Гелена Пайонкевич також наполягла, що міська рада не має безпосередніх законних повноважень заборонити або примусово перенести законно працюючі заклади, які автор петиції класифікував як деморалізуючу секс-індустрію. Пайонкевич акцентувала, що для окремих видів бізнесу територіальні обмеження встановлюють на рівні державного законодавства, тоді як для інтим-індустрії таких загальнонаціональних обмежень нема.
Однак критики такої узгодженої депутатсько-чиновницької позиції наголошують: міська влада має доволі широкий набір юридичних інструментів, коли йдеться про регулювання міського простору, правила благоустрою та використання земель громади.
Наприклад, свого часу команда Андрія Садового зайняла безкомпромісну позицію щодо підприємців квіткового бізнесу біля Галицького ринку, ініціювавши звільнення площі Соборної від торгових квіткових павільйонів та квітів довкола них задля «відновлення естетичного вигляду історичного центру». Схоже, в Ратуші ще у той час уже вважали, що живі квіти псують архітектурну естетику міста значно сильніше, ніж неонові вивіски нічних клубів «для дорослих».
Схожа юридична затятість львівських посадовців супроводжувала і демонтаж ринку «Добробут» на площі Князя Осмомисла. Міська влада роками вела виснажливі судові баталії, щоби звільнити ділянку в межах зони ЮНЕСКО заради створення скверу та громадського простору. Цей випадок довів: коли у Ратуші є реальне політичне бажання змінити обличчя історичного центру міста та утвердити своє «я», чиновники здатні задіяти весь арсенал українського правосуддя. Натомість у питанні засилля розпусти на центральних вулицях міста дивовижна активність посадовців миттєво згасає.
Публічну місію головного промотора несподіваного зворохоблення розміреної сексуальної царини Львова, богослова Юстина Бойка, чиї суспільна енергійність та вербальна активність теж віддавна потребують розгляду крізь призму Євангелії, відкладемо для іншої публікації. Наразі зосередимось на діях та аргументах львівських обранців і посадовців.
Незаконне розпорядження міського голови
Доктор патристичних наук і душпастир Юстин Бойко заявив про намір звернутися до Верховної Ради, якщо депутати і посадовці Львова й надалі зволікатимуть із вирішенням проблеми, зазначеної в петиції. У відповідь на це львівська влада обрала традиційний для бюрократичної системи маневр – міський голова Львова терміново підписав розпорядження про створення робочої групу з питань ґрунтовного вивчення функціоналу закладів індустрії для дорослих.
До складу новоствореного органу увійшли депутати Петро Адамик (очільник групи), Орест Печенко (секретар), а також Віталій Троць, Любомир Мельничук та Вікторія Довжик. Водночас самого ініціатора петиції, богослова Юстина Бойка, офіційно до роботи в групі не залучили, залишивши поза процесом дослідження інтимних питань.
Міський голова доручив обранцям провести комплексний аналіз чинного законодавства (юридичний департамент адміністрації досі його не знає?), безпосередньо на місцях вивчити фактичний стан справ щодо діяльності закладів для дорослих, напрацювати юридично обґрунтовані пропозиції та підготувати узгоджені висновки. Водночас департамент «Секретаріат ради» отримав доручення щодо висвітлення для Urbi et Orbi результатів діяльності цієї групи.
Розпорядження Андрія Садового критики вже порівнюють зі спробою запрягти коня позаду воза. Офіційне формулювання про «виїзд на місце для вивчення стану справ» у контексті стриптиз-клубів та інтим-магазинів громадськість сприйняла як відвертий фарс і комедію. Навряд чи короткочасні чиновницькі інспекції дозволять робочій групі глибоко зануритись у специфіку цього промислу та знайти дієві правові механізми там, де роками органи контролю були бездіяльними або безпорадними. Якими будуть результати нинішнього пафосного експерименту – покаже час.
Також Андрій Садовий не вказав часові межі дослідження: невідомо, наскільки довго у часі та львівському просторі робоча група «поринатиме» в ореол секс-індустрії.
Але окрім того, чинним законодавством міські голови не наділені правом створювати якісь робочі групи. Пункт 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко описує й перераховує виключні повноваження міських, селищних та сільських голів. Ну не наділені міські голови правом створювати якісь робочі групи. Таке право законодавець надав виключно постійним комісіям ради, яка відповідно до п.12 ст.47 згаданого закону для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Отже, створена Садовим робоча група фактично незаконно і не має жодного легітимного статусу.
Іще один цікавий нюанс, який однозначно позначиться на діяльності новоствореної групи: із п’яти депутатів, які увійшли до її складу, лише Любомир Мельничук чітко висловився на підтримку петиції проти закладів секс-індустрії. Натомість Петро Адамик, Орест Печенко і Віталій Троць продемонстрували опортунізм – утримались під час голосування. Проте найбільшим розчаруванням для львівської громади стала загадкова позиція Вікторії Довжик, яка відмовилась голосувати за петицію, хоча й була присутня в сесійному залі. Вона є не просто депутаткою, а ще і досвідченою посадовицею, радницею Андрія Садового та матір’ю двох дітей, яка, попри це, публічно не сприйняла головної ідеї петиції. Такий демарш ключової соратниці міського голови зумовлює чимало запитань щодо реальних пріоритетів та цінностей, які Вікторія Довжик поширює у найближчому оточенні Андрія Садового.
Чинні депутатські комісії
Також незрозуміло, навіщо міський голова створив робочу групу, якщо є профільні й постійно діючі депутатські комісії: Комісія з питань культури, молоді, спорту і зовнішніх зв’язків та Комісія з питань законності, депутатської діяльності, свободи слова і безпеки. Саме ці комісії й мають повноваження контролювати дотримання норм законності та моралі в культурі Львова. До речі, комісія з питань законності, депутатської діяльності, свободи слова і безпеки підтримала вимоги громадськості перенести секс-заклади з центральної частини міста.
Пояснити таке нелогічне розпорядження Андрія Садового щодо створення кумедної робочої групи можна хіба що класичним бюрократичним прагненням «заговорити» проблему. Замість того, щоби дати хід рішенням чинних комісій, мерія створює штучну структуру, яка під виглядом «офіційних перевірок» отримала легальну можливість безкінечно відвідувати заклади для дорослих у межах термінів, які в тексті розпорядження міського голови навіть не обмежили.
Початок діяльності новоствореної структури
Перше засідання робочої групи відбулося 2 вересня. Як під час цієї зустрічі, так і загалом у сесійній залі, депутат Петро Адамик став одним із ключових фігурантів у дискусіях довкола інтимної теми, а його висловлювання збурювали присутніх та створювали помітний резонанс.
Спершу, безпосередньо під час сесії міськради, Петро Адамик зі знаннями справи переконливо заявив, що у Львові сексу нема. Мовляв, усе, що є інтимного в центрі міста, – це не секс-індустрія, а суто господарська діяльність, втручання в яку нібито виходить за межі повноважень львівських обранців.
Справедливо обурений богослов Юстин Бойко відреагував на репліку Петра Адамика нищівним порівнянням, що депутат вірогідно є матеріалізованою реінкарнацією душі Микити Хрущова та його абсурдним гаслом, що «в Радянському Союзі сексу немає». Священник натякнув, що львівські чиновники намагаються заперечувати проблеми, очевидні для всього міста.
Поза сумнівом, це була душпастирська некоректність та безпідставна образа як для Петра Адамика, так і для покійного Микити Хрущова, який до зазначеного радянського міфу цілком не мав стосунку. Про відсутність сексу в радянську епоху вперше під час телемосту Бостон-Ленінград у 1986 році заявила адміністраторка ленінградського готелю «Інтурист» (де, цілком логічно, в ті часи сексом займалися виключно іноземці під наглядом кінокамер КДБ). Американський ведучий Філ Донах’ю навіть отетерів і запитав: «А як же ви розмножуєтеся без сексу?»
Врешті, після бурхливого обміну думками теолог Юстин Бойко і депутат Петро Адамик порозумілися по-чоловічому і навіть потиснули один одному руки.
Окрему дискусію створила заява душпастиря Юстина Бойка, що центральна частина Львова є сакральним та меморіальним сектором, оскільки саме вулицями біля Ратуші громада проводжає в останню дорогу полеглих Героїв. Проте опоненти священника зазначили: поняття «сакральний» чи «меморіальний» в юридичному сенсі не можуть повністю нівелювати той факт, що вулиці є насамперед громадським простором, де вирує соціальне, політичне та економічне життя міста.
Влада Львова має достатньо юридичних важелів
Львівські посадовці часто нарікають, що свого часу Верховна Рада скасувала Закон України «Про захист суспільної моралі». Проте норми ліквідованого закону були інтегровані в інші чинні нормативній акти. І сьогодні в розпорядженні адміністрації Андрія Садового та депутатського корпусу є достатньо правових та адміністративних важелів, щоб регулювати роботу закладів індустрії для дорослих. Серед них:
Громадський простір Львова
Прихильники жорсткого регулювання та обмеження діяльності закладів секс-індустрії в громадських місцях міста спираються на такі чинники:
Прихильники жорсткого регулювання та обмеження діяльності закладів секс-індустрії в громадських місцях міста спираються на такі чинники:
Усунення зазначених порушень дозволить зробити заклади секс-індустрії візуально «невидимими» для випадкових перехожих і дітей, не порушуючи при цьому права власників на підприємницьку діяльність усередині приміщень.
Що стосується просторового планування та благоустрою, то міська влада за допомогою інструментів містобудівного зонування та регулювання режиму роботи розважальних локацій спроможна обмежити функціонування індустрії «18+» в історичному центрі. Це стимулюватиме їхнє перенесення до колишніх промислових зон або на території спеціальних кварталів за межами житлових масивів. Було би бажання діяти в інтересах громади, а необхідні правові важелі в українському правовому полі завжди знайти можна.
Де впровадження європейського досвіду?
За даними руху «Чесно», у 2025 році лідером в Україні за кількістю лише офіційно відряджених за кордон депутатів стала Львівська міська рада – 36 осіб. Їздили депутати за кошти львів’ян, витративши з бюджету 1 443 503 гривні.
Не відставав від депутатського корпусу і Андрій Садовий. За аналогічний період 2025 року на закордонні поїздки міський голова та його п’ять заступників витратили з бюджету 489 000 гривень. Тобто, якщо на одного депутата на закордонні вояжі припало 40 000 гривень із податків львів’ян, то на одного високопосадовця – 81 500 гривень.
Там, куди їздили, їздять і ще будуть інтенсивно їздити львівські депутати і посадовці, давно винайшли цивілізований спосіб вирішення питання діяльності секс-індустрії.
В Амстердамі, наприклад, дійшли висновку, що відомий «квартал червоних ліхтарів» негативно впливає на суспільну мораль та історичне середовище міста. Очільниця Амстердама виступила з офіційною ініціативою перенести заклади еротичних послуг подалі від центру, створивши спеціалізований закритий хаб.
Аналогічно і в Німеччині: сексуальні заклади (Eros-Center, FKK-сауни, секс-шопи), які діють у межах тамтешнього правового поля, інтегровані в інфраструктуру міст так, що розташовані у спеціально відведених кварталах або промислових зонах. У такий спосіб громадський простір захищений від небажаного візуального впливу.
А який для Львова коефіцієнт корисної дії від львівських посадовців та депутатів, які не раз бували за кордоном? Постає логічне питання: якщо наші управлінці так активно подорожують до Європи коштом громади, то чому вони досі не привезли звідти готових рішень для впорядкування Львова та усунення хаотичного розміщення закладів секс-бізнесу? Чи, можливо, закордонний досвід у сфері «розваг для дорослих» львівські вояжери здобували суто з позиції користувачів, а не відповідальних реформаторів, покликаних покращувати життя львівської громади?
Складається враження, що наш бургомістр знову вирішив усіх перехитрити. Сам голосував за ухвалу, а 10 його самопомічних депутатів проігнорували голосування. Видав незаконне розпорядження, чим випустив пару і затягнув час для прийняття управлінського рішення. Подейкують, що представники секс-індустрії Львова готові душу й особливо тіло покласти за те, аби їх не витурили з хлібних місць поблизу Ратуші, церков та костелів у центрі славного міста Львова.
Ярослав ЛЕВКІВ, для Leopolis.news