Міський голова Львова: ні совісті, ні мужності, ні самоповаги?

За довгий час перебування на посаді міського голови Андрій Садовий створив собі реноме обридливо-кумедного персонажа, особливо через панічний страх перед петицією про його відставку та небажання залишити посаду з гордо піднятою головою. Він знає: щойно позбудеться чиновницького статусу та втратить доступ до відповідних ресурсів, до нього неодмінно завітають слідчі силових структур із пухкими гросбухами.

Історія блазнювання міського голови Львова стосовно вимоги адвоката Андрія Петришина зареєструвати і розмістити петицію про висловлення суспільної недовіри та дострокового припинення його, Андрія Садового, повноважень розпочалася 11 лютого 2025 року. Панічно остерігаючись наближення часу «Х», чільний львівський посадовець багато разів намагався сховатися за спиною Феміди від грядучого фатуму, проте Феміда щоразу брала його за обшивку і спроваджувала до львівської громади.

Намагаючись боягузливо уникнути звіту перед львів’янами за десятиліття своїх витівок, Андрій Садовий, який програв суди всіх інстанцій, пішов по другому судовому колу. Загалом, оскаржуючи право львів’ян дати оцінку його діяльності за посередництвом петиції, Андрій Садовий ініціював вісімнадцять судових засідань, судді яких солідарно прийняли рішення про розміщення петиції.

Вдаючи зі себе та своїх підлеглих цілком нетямущих, Андрій Садовий звернувся до суду, аби суддя Роман Брильовський пояснив механізм розміщення петиції про висловлення недовіри. Своє клопотання міський голова і його підлеглі обґрунтували тим, що вони не мають повноважень самостійної реєстрації петицій та активації процедури збору голосів. Функції львівських посадовців обмежуються лише перевіркою відповідності поданих петицій установленим вимогам.

Технічна реалізація електронних петицій, як наголосили посадовці, здійснюється через платформу E-DEM, адміністрування якої не належить до повноважень адміністрації Андрія Садового чи департаменту «Секретаріат ради». Офіційний вебсайт не має функціоналу для реєстрації петицій, збору підписів, ідентифікації користувачів та адміністрування голосування, що підтверджується відповідними документами виконавчої влади. Відтак виконання рішення суду є неможливим як технічно, через відсутність необхідного функціоналу, так і юридично через відсутність передбаченого законом механізму реалізації таких дій.

До того ж у Львові посадовці нездатні знайти спеціаліста, який би прийшов у Ратушу та налаштував чиновникам функціонал.

Якщо Андрій Петришин намагається зареєструвати петицію, система її блокує, натомість якщо петицію реєструє, наприклад, Юрій (Юстин) Бойко з клопотанням про заборону секс-індустрії, функціонал відразу спрацьовує. Хоча навіть і достатня кількість голосів, зібраних під петицією про сексуальну індустрію, ще не означає, що міський голова сподвигнеться перенести борделі подалі від Ратуші. Система відмінно працює для реєстрації десятків інших петицій, а ламається лише у випадку, коли в тексті петиції з’являється прізвище міського голови. Схоже, що в роботі функціоналу, за справність якого відповідає Марта Рудницька, епізодично відбувається цільове втручання.

Суддя Роман Брильовський, прочитавши нісенітниці львівських посадовців, 11 червня 2026 року ухвалив: «Відмовити у задоволенні заяви Львівської міської ради про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Андрія Петришина до Львівської міської ради, Департаменту «Секретаріат ради» Львівської міської ради […] міського голови міста Львова Садового Андрія Івановича, про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії».

Міський голова, занепокоєний ухвалою судді Романа Брильовського, вкотре кинувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду, аби оскаржити завдану йому образу. Колегія суддів, у складі Любомира Гудима, Олексія Мандзія і Тараса Онишкевича, 7 липня взялися досліджувати душевні страждання міського голови Львова.

Дві попередні колегії суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду (Тетяна Шинкар, Ольга Довга, Ігор Запотічний та Оксана Гінда, Олег Заверуха, Зоряна Матковська) постановили: необґрунтовані апеляційні скарги Андрія Садового залишити без задоволення, а правомірну ухвалу судді Романа Брильовського − без змін.

Нічого нового міський голова не почує у Восьмому апеляційному адміністративному суді. Відтак, аби затягнути час, він знову звернеться до Касаційного адміністративного суду, де втретє отримає відмову.

Тоді, можна припустити, наполегливий Андрій Садовий метушливо шукатиме за кордоном спеціалізований міжнародний суд із питань захисту прав чиновників.

Ярослав Левків

Цей проєкт впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні