Мистецтво, що береже пам’ять: історія Яни Світлик, яка розписує мурали, сільські печі та вінтажні речі

Сучасне мистецтво давно вийшло за межі класичних галерей та звичних полотен. Сьогодні художники шукають нові форми та поверхні, аби зробити творчість частиною повсякденного простору. Мисткиня Яна Світлик перетворює на арт-об’єкти стіни багатоповерхівок, старі меблі та навіть сільські печі. Вона поєднує академічні знання з постійними експериментами, а повагу до українського коріння — із сучасним баченням. Її роботи доводять, що автентичність не мусить бути архівним експонатом, а традиції здатні органічно жити в актуальному інтер’єрі.

Від графіки до масштабних розписі

Шлях до монументальних робіт часто починається з бажання вийти за встановлені рамки. За освітою Яна Світлик — художниця-графік. Проте згодом дівчина зрозуміла, що звичного аркуша паперу чи полотна їй вже мало, хотілося більшого масштабу. Тому замість стандартних форматів вона почала малювати на стінах. Свій перший великий розпис мисткиня створила просто вдома.

«Вперше я спробувала розписати стіну в будинку моїх батьків. Це було велике дерево з частинами крил метелика, яке проростало із серця у графічній техніці, — згадує Яна Світлик. — У певний момент я зрозуміла, що аркуша і полотна замало для моїх масштабів, захотілося спробувати щось кардинально нове. За освітою я художниця-графік, але саме розпису більше навчалася сама. Емоції були надзвичайні: я дуже пишалася собою, що пішла у нове, і ця справа мені неймовірно сподобалася».

Ілюзія простоти та робота з матеріалами

Зазвичай люди бачать уже готовий малюнок — акуратний мурал на фасаді чи розписану дошку. Проте за цим стоїть тривала та виснажлива праця. Майстриня працює з металом, склом, тканиною, розписує одяг та бетонні паркани. Для кожної поверхні потрібна правильна підготовка — від спеціальних фарб для дерева до стійких фасадних сумішей, які витримують перепади температур.

«Будь-яка поверхня складна, тому що важливий етап — це навіть не створення зображення, а підготовка: вирівнювання, шліфування, ґрунтування, знежирення. Фасади та бетонні паркани є досить складними за рахунок висоти, габаритів та часто нерівної поверхні з ямками та тріщинами, — пояснює художниця. — Але якщо це маленька дошка з великою кількістю деталей, вона нічим не відрізняється за складністю від того ж муралу».

Художниця не прив’язується до одного стилю. Вона поєднує графіку, пейзажі та флористику. Іноді ідеї з’являються спонтанно, а часом над ескізом доводиться подумати довше, щоб вдало скомпонувати різні символи в один малюнок.

Родинна історія та нове життя старих речей

Давати старим речам друге життя зараз модно. Але для Яни редизайн меблів почався не з трендів, а з бажання зберегти пам’ять. Реставруючи речі минулих поколінь, вона не лише оновлює їхній зовнішній вигляд, а зберігає тяглість родинної історії, вписуючи її в сучасний контекст. Такі предмети інтер’єру перетворюються на сімейні реліквії з новим характером.

«Для мене давати друге життя речам — це більше внутрішня потреба, ніж тренд. Усе почалося з журнального столика, якому понад тридцять років — його подарували моїм батькам на весілля. Хотілося зберегти цю сімейну пам’ять, але водночас дати речі нове життя, — розповідає мисткиня. — Схожа історія і з шафою, яка залишилася від прабабусі. Для мене такі речі — це не просто меблі, а частина родинної історії. І це дуже особливе відчуття — через мистецтво перетворити їх на щось сучасне, не втративши при цьому їхньої пам’яті».

Подібний підхід вона застосовує і до національних традицій. Замість копіювання історичних візерунків, майстриня пропускає українські мотиви через власну призму.

«Для мене автентичність — це передусім зв’язок зі своїм корінням. Але мені не дуже цікаво просто копіювати те, що вже було колись. Навпаки, хочеться взяти українські мотиви, символи, орнаменти й показати їх по-своєму, так, як я їх відчуваю сьогодні. Наприклад, коли я розписую піч, використовую традиційні мотиви, але не намагаюся відтворити конкретний старовинний розпис, а додаю свої деталі. Мені дуже подобається думка, що традиція — це не щось застигле в минулому. Вона може жити й змінюватися разом із нами», — зазначає Яна Світлик.

Мистецтво як зцілення

За словами художниці, справжня цінність роботи вимірюється не квадратними метрами розписаної стіни. Знаковими для неї стають ті проєкти, де вдається найкраще виразити власне бачення та українські мотиви.

«Для мене знаковість роботи не завжди в її масштабі чи складності, а в тому, що після неї я відчуваю: ось це справді моє, — підсумовує Яна. — Творчість — це не просто робота чи захоплення, я відчуваю її своїм покликанням. Це мій спосіб нести людям світло, радість і надію, особливо там, де її вже починають втрачати. Я вірю, що мистецтво здатне підтримувати й навіть певною мірою зцілювати без слів, надихати, давати сили не здаватися й нагадувати про красу навіть у складні часи».

Досвід Яни Світлик показує, що мистецтво давно вийшло за межі галерей. Воно живе на вулицях, на одязі та на речах, якими ми користуємося щодня. І, можливо, стара шафа чи непримітна стіна у вашому домі — це також чиєсь майбутнє полотно, яке лише чекає на своє друге життя.

Олена ЧЕПІЛЬ, для Leopolis.news