Не лише мандрики: як на Львівщині святкували Петра і Павла та чому молодь ходила «петрувати»

День святих первоверховних апостолів Петра і Павла, який раніше припадав на 12 липня, після переходу церков у 2023 році на новоюліанський календар відзначаємо 29 червня.

Для українців, а особливо для мешканців Галичини, цей день був не лише важливою церковною датою, а й символічною межею літа: завершувався Петрівський піст, починалися жнива, а в селах лунали особливі пісні, пекли мандрики та влаштовували святкування для пастухів.

Свято, яке знаменувало початок нового етапу літа

День святих апостолів Петра і Павла був одним із найшанованіших літніх свят у народному календарі. Саме після нього розпочинався період найважчих польових робіт, тому люди намагалися провести цей день у молитві, родинному колі та відпочити перед початком жнив.

У народі казали: «Петро з Павлом день убавив», адже після цього дня світловий день поступово ставав коротшим. Побутувало й інше прислів’я: «Святий Петро жито зажинає», що символізувало початок жнив і нового етапу сільського життя.

Мандрики — головний смак свята

Після завершення Петрівського посту господині накривали святковий стіл. Найвідомішою обрядовою стравою були мандрики — невеликі круглі сирні коржики, які готували з домашнього кисломолочного сиру, яєць, борошна та масла.

За народною легендою, саме такими коржиками підкріплювалися апостоли Петро і Павло під час своїх мандрів. Звідси, за переказами, й походить назва страви.

На Львівщині мандрики пекли майже в кожній господі. Ними пригощали рідних, сусідів і пастухів, а в окремих селах залишали кілька коржиків «на щастя» або «на врожай».

Із мандриками пов’язане ще одне цікаве повір’я. Вважалося, що після свята перестає кувати зозуля, адже колись вона нібито вкрала в апостола Петра один мандрик і була покарана за свою жадібність.

Як готували мандрики

Єдиного рецепта цієї страви не існувало. У різних куточках Львівщини господині додавали до тіста сметану, вершкове масло або навіть трохи меду. Коржики випікали в печі до рум’яної скоринки й подавали теплими — із молоком, сметаною або медом.

Сьогодні мандрики залишаються однією з небагатьох страв, яка й досі асоціюється зі святом Петра і Павла.

День пастухів

У багатьох селах Бойківщини, Опілля та передгір’я Карпат свято Петра і Павла мало ще одне значення — його вважали днем пастухів.

Після ранкової літургії господарі несли на пасовища та полонини гостинці: сир, масло, хліб і мандрики. Так дякували пастухам за їхню працю, адже саме вони відповідали за худобу громади протягом літа.

Після частування молодь збиралася на співи, танці та забави. У деяких громадах саме цього дня вперше влаштовували літні гуляння після завершення посту.

Як на Львівщині ходили «петрувати»

Однією з найцікавіших традицій Галичини було «ходити петрувати».

Увечері хлопці та дівчата збиралися невеликими гуртами й обходили подвір’я. Вони співали петрівчаних пісень, бажали господарям щедрого врожаю, здоров’я та достатку, а натомість отримували гостинці — мандрики, сир, молоко або домашню випічку.

За своїм змістом цей звичай трохи нагадував колядування, однак був пов’язаний із літом, а не зимовими святами.

Найбільшого поширення «петрування» набуло на Бойківщині, Надсянні та в окремих селах Львівщини. На жаль, сьогодні цей звичай майже не зберігся.

Петрівки — останні літні пісні молоді

Після Зелених свят та Івана Купала в українських селах починався час петрівок — окремого циклу народних пісень, які співали до самого дня Петра і Павла.

На Львівщині їх можна було почути на вечорницях, під час випасання худоби, на толоках, дорогою з поля або саме під час «петрування».

На відміну від купальських пісень, у петрівках майже не було магічних мотивів. Вони розповідали про кохання, молодість, прощання з безтурботними літніми вечорами, працю та початок жнив.

Етнографи записали сотні варіантів таких пісень. Серед найвідоміших:

Святий Петре, святий Павле,
Ходіть до нас петрівати…

***

Ой на Петра, на Павла,
Уся земля процвіла…

***

Петрівочка маленька —
Не дала дівкам погуляти,
Лише віночки познімати…

***

Ой коли б же та й Петрівочка
Та й не наступала,
То б дівчина з козаченьком
Частіше гуляла…

***

Петрівочка минається,
Жито достигає,
Уже дівка з козаченьком
Рідше погуляє…

У різних селах слова могли відрізнятися, адже пісні передавалися усно. Кожна громада мала власні мелодії та куплети, які зберігалися в родинах із покоління в покоління.

Саме петрівки вважають останніми літніми молодіжними піснями. Після свята розпочиналися жнива, тож часу на вечорниці та співи майже не залишалося. Їх змінювали вже жниварські пісні.

Як готувалися до свята

До Петра і Павла господарі ретельно прибирали оселі, білили хати, прикрашали їх вишитими рушниками та свіжими квітами.

До церкви вдягали найкращий святковий одяг. Дівчата прикрашали волосся польовими квітами й маками, а після богослужіння родини збиралися за спільним столом.

Вечір часто завершувався народними гуляннями, співами та танцями, адже після завершення посту молодь знову могла влаштовувати забави.

Народні прикмети на Петра і Павла

Зі святом Петра і Павла в народі пов’язували й чимало прикмет. Наші предки спостерігали за погодою цього дня та вірили, що вона може підказати, яким буде подальший перебіг літа й урожай. Казали: якщо на Петра і Павла сонячно та тепло — рік буде врожайним, а літо порадує доброю погодою. Дощ у цей день вважали доброю ознакою для землі, адже він мав принести достаток і хороший урожай.

У народі також говорили: «Петро-Павло жару додав» — адже після цього свята зазвичай починалася найспекотніша пора літа. А приказка «Петро і Павло день збавив» нагадувала, що після середини літа світловий день поступово скорочується.

Ще одна прикмета пов’язувала свято з природою: якщо після Петра і Павла довго співає соловей — осінь, за повір’ями, мала прийти пізніше.

Традиції, які варто пам’ятати

Сьогодні День Петра і Павла для більшості українців асоціюється насамперед із богослужінням та завершенням посту. Проте ще століття тому на Львівщині він мав набагато ширше значення. Це було свято, яке поєднувало віру, народні звичаї, пісні, гостинність і початок нового етапу сільського життя.

Мандрики, петрівчані пісні, звичай «ходити петрувати» та вшанування пастухів сьогодні можна зустріти лише в окремих громадах або етнографічних записах. Проте саме ці традиції допомагають краще зрозуміти культурну спадщину Галичини та нагадують, наскільки багатим було українське народне святкування.

Попри те, що багато народних звичаїв залишилися лише в етнографічних записах, окремі традиції продовжують жити. У деяких громадах Львівщини й сьогодні печуть мандрики, а музеї та етнокомплекси проводять тематичні заходи, присвячені Петровому дню. Одним із місць, де регулярно відтворюють давні літні обряди, є музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького — «Шевченківський гай».

Анастасія Медвідь