18.08.2026
Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
Т. Шевченко
Сьогодні, 8 травня в Україні на державному рівні відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років. Але наскільки вшанування цієї дати та її зміст відповідають українським національним інтересам?
Ще два роки тому в Україні з цієї нагоди відзначали окремо дві дати: 8 травня – День пам’яті та примирення (традиція ООН) й 9 травня – День перемоги (традиція СРСР). Оскільки на тлі сучасної російсько-української війни відзначати імперське радянське (російське) свято День перемоги – політично згубно, влада в Україні, яка вихована ще в радянському дусі, вдалася до хитрощів, об’єднавши по суті два “свята” в одне.
Так, українці в складі різних армій брали активну участь у розгромі нацизму й зробили для перемоги неоціненний вклад. Але це була не наша перемога. Бо внаслідок цієї перемоги Україна не стала самостійною державою, а ще на 46 років продовжила своє колоніальне перебування у складі СРСР. Німецький окупант просто змінився окупантом радянським (російським). Й за цей час українці зазнали жахливих репресій, депортацій, русифікації (омоскалення), пережили ще один голодомор.
Та й Друга світова війна для українців не закінчилась у 1945 році. Адже Українська повстанська армія, яка дійсно воювала за самостійну Україну, продовжувала боротьбу з радянськими окупантами до кінця 1950-х років.
Звісно потрібно пом’янути всіх хто брав участь у Другій світовій війні. Але пам’ять буває різною: доброю – про тих, хто боровся за волю України й поганою – про тих, які цю волю у нас відбирали.
З надією на справжню українську владу, в якої й пам’ять національна буде українською! Бо сьогодні до нас лізуть нащадки тих самих окупантів, колишню перемогу яких влада в Україні під різними приводами змушує українців “святкувати”.
Фото: картина луцького художника Миколи Кумановського “Невже дозволиш аби москаль витирав маминим рушником свої чоботи?”. 2015.