09.06.2026
Наприкінці жовтня 2021 року Кам’янка-Бузький районний суд виніс судовий наказ про стягнення з Ігоря Згурського на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» заборгованість за розподіл природного газу в сумі 778 гривень та судовий збір. У січні 2022 року Ігор Згурський звернувся до суду, який скасував вищезазначений судовий наказ як юридично нікчемний.
У вересні 2023 року Кам’янка-Бузький районний суд вдруге виніс судовий наказ про стягнення з Ігоря Згурського на користь тепер уже ТОВ «Львівгаз збут» заборгованість за спожитий газ у сумі 3023,22 грн, інфляційні втрати у сумі 465,61 грн, 3% річних у сумі 147,23 грн, а також судовий збір у сумі 268 гривень.
У грудні 2023 року Ігор Згурський вдруге скасував повторний судовий наказ у суді як знову юридично нікчемний.
Проте, поки Ігор Згурський скасовував у суді повторний юридично нікчемний судовий наказ, приватна виконавиця Віталія Сокіл стягнула з Ігоря Згурського на користь ТОВ «Львівгаз збут» неіснуючий борг 3806 грн і 268 грн за судовий збір. Загалом Віталія Сокіл стягнула з Ігоря Згурського 5015,73 грн із врахуванням приватної винагороди за процес приватного стягнення.
Після повторного грудневого скасування юридично нікчемного судового наказу 2023 року, Ігорю Згурському повернули двома платежами незаконно стягнені кошти на суму 4075 грн, а 940 грн не повернули. Отих 940 гривень, схоже, і забрала собі приватна виконавиця Віталія Сокіл як приватну винагороду за стягнення неіснуючого боргу та витрати за виконавче провадження.
У травні 2025 року Ігор Згурський знову подав позов до Кам’янка-Бузького районного суду з клопотанням, щоби йому повернули недоплачену суму незаконно стягнених 940 гривень, а також стягнули із газовиків моральну компенсацію в сумі 200,000 грн за постійні телефонні погрози, щоби не судитись із газовиками, а покірно заплатити безпідставно нарахований борг.
Упродовж 2012–2025 років суддя Уляна Костюк п’ять разів провадила слухання конфліктної ситуації між газовиками та Ігорем Згурським. Щоб розібрати ці справи на юридичні молекули і проаналізувати їх, необхідно написати брошуру, однак такий різновид писемної форми не відповідає газетному жанру. Зосередимось на найголовнішому – на юридичному світобаченні судді Уляни Костюк, докторки філософії у галузі права.
Найперше насторожив філософський аспект судді: «Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання». Як можна визначити достовірність «внутрішнього переконання» судді? Чи є в нас юридичний кодекс внутрішніх переконань правників?
Суддя Костюк: «На думку суду, скасування судового наказу не свідчить про неправомірність дій АТ «Львівгаз», оскільки такий наказ було скасовано за заявою Ігоря Згурського, який заперечував наявність та розмір заборгованості».
Тоді навіщо АТ «Львівгаз» нарахувало неіснуючий борг? Хіба нарахування неіснуючого боргу не є фактом доконаного фінансового шахрайства? Це тільки для автора статті філософська логіка судді є незбагненною?
Далі суддя Костюк пише: «Суд зазначає, що оскільки судовий наказ був скасований вже після його виконання, а АТ «Львівгаз» повернуло кошти, стягнуті за судовим наказом у сумі 4075,21 грн., залишилась не повернута сума в розмірі 940,52 грн, яка була стягнута з позивача та яку позивач просить стягнути із відповідачів як завдану йому матеріальну шкоду».
І продовжує: «В ході розгляду справи встановлено, що судовий наказ від 05.05.2023 перебував на виконанні у приватного нотаріуса виконавчого округу Львівської області В.О. Як видно із матеріалів виконавчого провадження ВП №73297399, з урахуванням суми стягнення, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження загальна сума стягнення становила 5015,73 грн. Приватним виконавцем було стягнуто із Ігоря Згурського вище вказану суму, і після скасування судового наказу Ігорю Згурському повернуто 4075,21, грн. Витрати виконавчого провадження в розмірі 940,52 Ігорю Згурському повернуто не було. Саме ця сума, на думку позивача, є матеріальною шкодою, яка йому завдана».
По-перше, безпідставно вилучену суму 940 грн в Ігоря Згурського кожна адекватна людина потрактує як матеріальну шкоду. По-друге, відколи у Львівському виконавчому окрузі заборгованість стягують нотаріуси? І хто такий приватний нотаріус В.О.? На сайті у переліку приватних виконавців немає такого приватного нотаріуса.
І наступний «філософський перл» у виконанні судді Костюк: «Відтак, встановлено, що кошти в сумі 940,52 грн, які були стягнуті із Ігоря Згурського, є витратами виконавчого провадження, а тому не являються завданою шкодою та не можуть бути стягнені з відповідачів. Отже, позовна вимога Ігоря Згурського про стягнення із відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 940,52 грн до задоволення не підлягає».
Якщо із відповідачів-газовиків 940 грн не можна стягнути на підставі внутрішнього переконання судді Костюк, бо ці кошти безпідставно забрала собі приватна виконавиця Віталіна Сокіл за стягнення неіснуючого боргу, то чому 940 гривень не стягнути з приватної виконавиці як неправомірно отриману винагороду? Хіба таке приватне переконання судді Костюк не призвело до юридичного збою?
Стосовно стягнення завданої моральної шкоди на користь Ігоря Згурського, потерпілого від фінансового свавілля АК «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» і ТзОВ «Львівгаз збут», то суддя Уляна Костюк знову дійшла нелогічного висновку.
Суддя констатувала, що на підставі статті 23 Цивільного кодексу України Ігор Згурський має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, яких Ігор Згурський зазнав під час душевних тортур внаслідок протиправної поведінки стосовно нього газовиків і приватної виконавиці, а також унаслідок приниження його честі, гідності та суспільної репутації.
Далі суддя радісно повідомила, що «чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин чи фактів, за яких Ігор Згурський може стверджувати або ж вважати, що йому заподіяно моральної шкоди». А це означає, що послуговуючись своїм приватним суддівським переконанням і приватним суддівським розумним сумнівом суддя може фрівольно поводитись із обставинами і фактами, які завдали Ігореві Згурському моральної шкоди. При чому, суддя Костюк покликалась на презумпцію заподіяння моральної шкоди.
Аби з’ясувати, у чому полягає суть презумпції заподіяння моральної шкоди, доцільно звернути до авторитетного спеціалізованого видання «Юридична практика».
■ Якщо особа постраждала від незаконних дій органів досудового розслідування чи прокуратури (незаконне затримання, підозра, обшук), а також від суду (халатне слухання судової справи).
■ У випадках надмірної тривалості судового розгляду або затримки виконання державою судового рішення на користь громадянина.
Що це означає на практиці?
Суддя Костюк встановила: «Ігор Згурський, як на підставу стягнення моральної шкоди, вказував на те, що у зв’язку з неправомірними діями відповідачів щодо нарахування йому заборгованості у нього погіршився стан здоров’я, він змушений звертатись до лікарів та постійно вживати ліки. Також зазначив, що йому постійно телефонують невідомі особи із погрозами та вимогами сплатити заборгованість, а відтак це все в сукупності впливає на його психологічний стан, а тому просив стягнути з відповідачів 200000 гривень моральної шкоди».
Проте суддя Уляна Костюк вважає, що «позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки не доведено причинно-наслідкового зв’язку із діями відповідачів та завдання позивачу моральної шкоди. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт погіршення його стану здоров’я та того, що такі зміни відбулись через дії відповідачів».
Класичний приклад махрового правового нігілізму. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наголосив, що потерпілому, тобто Ігореві Згурському, не потрібно збирати медичні довідки, шукати свідків чи замовляти експертизи для підтвердження моральних страждань. А суддя Уляна Костюк не погоджується із позицією Верховного Суду, якщо їй це невигідно. Хоча у своєму рішенні вона п’ять разів покликається на постанови Верховного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду, якщо це вигідно.
Суддя наголосила: «Розмір відшкодування моральної шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин».
Яким інструментарієм суддя Уляна Костюк визначила (заміряла) обсяг моральних страждань Ігоря Згурського? Судова тяганина Ігоря Згурського із газовиками впродовж 2021-2026 років – це достатній обсяг моральних страждань або морального дискомфорту? Після телефонних погроз потерпілому, що він може і не дожити до ранку, якщо не припинить боротись у суді за свої знищені права, Ігорю Згурському та його родині спокійно спалось вночі? Суддя вернулась у поліцію, щоби встановити телефонних злочинців? Однозначно, що ні, «тому що суд не зобов’язаний збирати докази».
Не схоже, щоби суддя Уляна Костюк дотримувалась своєї суддівської присяги.
Зате очевидно, що свій юридичний напівфабрикат суддя продукує Іменем України.
У підсумку свого рішення суддя Уляна Костюк вирішила: «У задоволенні позовних вимог Ігоря Згурського до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити повністю».
А 940 гривень, які приватна виконавиця Віталія Сокіл незаконно стягнула з Ігоря Згурського під час незаконної експропріації приватних коштів потерпілого за незаконно нарахований борг (як встановив суд), хто поверне? На це питання суддя Костюк вирішила демонстративно не відповідати у своєму рішенні.
Залишається сподіватись, що судова колегія Львівського апеляційного суду в складі Олега Ванівського, Надії Шеремети і Романа Цяцяка виправить 15 червня юридичну недолугість у судовій справі №446/1138/25.
Іще жевріє сподівання, що колектив Львівського апеляційного суду відмовить Уляні Костюк в її недостатньо обґрунтованому прагненні стати суддею Львівського апеляційного суду, якщо апеляційні судді уважно прочитають рішення у справі №446/1138/25 не лише з юридичної точки зору, а ще із погляду граматики, синтаксису та пунктуації. Це потрібно вже геть себе не поважати, щоби в судовому реєстрі оприлюднювати такий текст та ще й Іменем України.
Олександра Сербенська, легендарна львівська мовознавиця, заслужена професорка і гордість Львівського національного університету імені Івана Франка, навіть втричі кращий текст майбутніх журналістів оцінювала (за параметрами індексу грамотності) твердою двійкою, тому що в нинішньому суспільстві поняття грамотності вийшло далеко за межі базового вміння читати і писати. Журналіст, письменник і просто дописувач можуть дозволити собі писати неграмотно, тому пишуть від власного імені. Але не суддя, яка щоразу пише від Імені України.