06.10.2026
Головна унікальність музею в тому, що Шептицький – надзвичайно поважна постать: духовний лідер, великий громадський діяч. Митрополит Шептицький відновив у Галичині освіту, підняв її до університетського рівня. Відновив греко-католицьку церкву. На основі Духовної семінарії Шептицький заснував Богословську академію. Також організував Львівський національний музей, зібрав велику колекцію творів сакрального мистецтва.
Те, що Шептицький зробив для українського народу, заслуговує на вшанування його памʼяті таким музеєм. Музей Шептицького у Львові – єдиний в Україні, його статус – церковний, належить Львівській єпархії УГКЦ.
Також Митрополит Шептицький був співзасновником організації «Пласт», засновником молодіжної організації «Українська молодь – Христові», співзасновником студентського товариства «Обнова»… Його великий здобуток для України, можливо, ще не до кінця вивчили і не до кінця зрозуміли.
Сьогодні зробили оновлену експозицію на другому поверсі музею (його недавно відремонтували), де зібрали унікальні речі Митрополита Андрея Шептицького: особисті речі, документи, одяг… Ще не виставили усе. Нам потрібно ще сімсот квадратних метрів, аби виставити на огляд усі речі та зробити повноцінну виставку про Митрополита.
У нашому музеї є особисті речі Андрея Шептицького, які розповідають про його життя, духовне служіння та багатогранну діяльність. В унікальній експозиції представлено понад 500 особистих речей Митрополита, брата Климентія та родини Шептицьких–Фредрів.
У музеї можна оглянути ікони, картини, скульптури, давні книги, печатки з гербом, предмети вжитку Андрея Шептицького, вервицю та Євангеліє, якими щоденно користувався Митрополит, дерев’яну тростину, а також одяг – білий повсякденний лляний плащ, чорну накидку-мантію, головні убори, пояси, омофор…
Серед експонатів – порцеляновий посуд із гербом родини Шептицьких, який підкреслює його аристократичне походження. Колекцію, яку я зібрав називають унікальною та найбільшою збіркою особистих речей Андрея Шептицького.
Це справа мого духовного життя, як священника, монаха, який багато знає про Митрополита Андрея Шептицького. Для таких величних постатей не можливо було не створити музей.
Коли музей державний, то ним опікується держава, виділяє гроші на утримання.
Музеї ніколи не були прибутковими. Я тридцять років збирав експонати для цього музею, що повʼязані з життям Митрополита. У радянські часи ці речі переховував. Бо, як відомо, тодішня влада нищила усе, що було повʼязано з греко-католицькою церквою.
Лише у 90-роках я почав організовувати виставки, присвячені Митрополиту Андрею, його брату отцю Климентію та іншим визначним постатям греко-католицької церкви, зокрема патріарху Йосипу Сліпому, владиці Володимиру Стернюку. Такі експозиції ми робили в інших музеях. Найбільша співпраця була із Львівським музеєм історії релігії. Також робили виставки в Національному музеї, мистецькому клубі «Дзиґа».
Організовували і виїзні виставки не лише на теренах Галичини, а й по всій Україні: Луцьку, Дніпрі, Києві. Виставки працювали на просвітництво суспільства.
Від сьогоднішньої зброї нічого не сховаєш…Експонати потрібно вивозити. Чи ми щось вивезли – в час війни про таке не прийнято говорити…
Я уже згадував в нашій розмові, що нам замало приміщення, аби виставити усі речі Андрея Шептицького.
З самого початку заснування музею Андрея Шептицького мені дивно від байдужості влади усіх рівнів. Кожна нація має своїх велетнів духу, які заслуговують на музеї. Наприклад, поляки мають святого Івана Павла II. Вони створили на його честь кілька музеїв у Польщі. Я був в цих музеях. Побачив, як музеями Папи Римського опікується і церква, і держава.
В Україні інша позиція: «Хочеш музей – роби!». З великим трудом нам дали приміщення для створення музею Шептицького. Про створення такого музею у Львові говорили ще в 90-х роках. Але це було пустослівʼя. Дивно з нашої влади усіх рівнів, щоб не було зацікавленості у створенні музею Шептицького?
Екскурсії в нас безкоштовні, оскільки ми – церковна неприбуткова організація. Це велика моя місія розповідати про його святість та велику діяльність. В Україні було багато Митрополитів, але ні про кого так не можна говорити, як про Шептицького. Це не продається за гроші. Це справа мого життя.
Музей Шептицького заробляє на «дякую». Зважаючи на кількість експонатів музею, великі площі, у нас працює лише дві особи. Екскурсії проводимо за попереднім записом – за домовленістю по телефону.
Чи через війну в музеї поменшало відвідувачів? Що з тим робите, аби залучити більше аудиторії?
Кожного місяця музей Андрея Шептицького відвідує орієнтовно тисячу людей. Наш музей знаходиться в центрі, але не на центральній вулиці, чи проспекті. В нас немає наглядачів, які чекають, що хтось прийде. До нас на екскурсії групами приходять школярі, студенти, військові.