У нього були відірвані обидві ноги, пальці рук, пошкоджена сонна артерія, п’ять разів пережив клінічну смерть та майже місяць був у комі. Захисник 24 окремої механізованої бригади Петро Буряк з Львівщини — Герой нашого часу. Чоловік не лише знайшов в собі сили боротися, але й підтримувати інших бійців. Про жагу до життя та бажання бути корисним спілкуємося з військовим Петром Буряком.

«Дякую, що ви повернулися»

Петро Буряк 16 років працював далекобійником та об’їздив понад 60 країн. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був в Іспанії. Про війну дізнався з українського радіо.

«Зранку подзвонив до свого керівництва і сказав, що писатиму заяву на звільнення, бо піду воювати. Але потрібно було закінчити справи, адже я не міг в чужій країні просто залишити вантаж та машину», — розповідає пан Петро.

Навіть попри те, що чоловік не мав жодного військового досвіду, таке рішення прийняв одразу. Пояснив його так: «Окупант не буде топтати нашу землю. Вони мають свої болота, то ж хай там і залишаються. Щоб пришвидшити бажане і вирішив стати на захист України».

Приїхав Петро Буряк додому в середині квітня 2022 року.

«Коли повертався в Україну, то кордон був переповнений. Надійшла моя черга для перевірки документів і мені до сьогодні запам’яталися слова однієї прикордонниці: «Дякую, що ви повернулися». Від цього на душі дуже тепло стало і я зрозумів, що прийняв правильне рішення», — пригадує чоловік.

Військкомат скерував Петра Буряка у 24-ту механізовану бригаду, де чоловік возив саперів.

«Наш батальйон був надзвичайно дружнім. Ми один за одного горою стояли. Кожен був вмотивованим, у всіх була ціль, заради якої ми знаходилися в найгарячіших точках. Ми знали, за кого воюємо», — ділиться Петро.

Був найважчим пацієнтом у лікарні

Чоловік виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Воював на Донеччині, Луганщині, Херсонщині. Саме на останньому напрямку 6 вересня 2022 року Петро Буряк отримав важкі поранення.

«Ми їхали з побратимами двома машинами. Одна із них, в якій перебував я, правим колесом наїхала на протитанкову міну. Взривною хвилею хлопців викинуло, а я залишився всередині», — розповідає чоловік.

Петру тоді відірвало пальці рук, ноги, розірвало сонну артерію і пошкодило шию. Живим чоловік залишився через швидку реакцію побратимів, які надали першу домедичну допомогу.

«Мені пам'ять про цей період зовсім стерло. Хлопці розказували, що я був при тямі, що з ним говорив. Вони витягли мене з машини, почали рятувати, надати допомогу. Потім повезли до медиків, звідти — гвинтокрилом до Миколаєва, а згодом — в Одесу», - розповідає Петро Буряк.

Загалом боєць пережив п’ять клінічних смертей, а після цього впав у тритижневу кому. Лікарі практично не давали шансів на те, що чоловік виживе, ділиться Петро. Проте, він зміг.

«Я на всю лікарню був найскладнішим пацієнтом, але завжди старався підтримувати не лише свій настрій, але й підбадьорювати інших. Навіть через біль жартував та сміявся. Коли вже через деякий час приходив у лікарню, то медсестри казали, що постійно згадують мене», — каже боєць.

«Татку, а тобі коли зроблять ноги, то будеш як робот?»

Найбільшою підтримкою для Петра в той момент була сім’я.

«З перших днів після поранення поруч завжди була моя дружина. Перебуваючи в комі, я чув її голос та розумів, що вона каже. Теж їй хотів щось відповісти, але не міг. Пригадую, як моя восьмирічна донечка вперше мене побачила після поранення. Підійшла до мене, помацала за обидві штанки і зрозуміла, що там немає ніг. І питає: «Татку, а тобі коли зроблять ноги, то ти будеш як робот?». Я ствердно кивнув. Вона додала: «Ти не переживай, ми ще будемо бігати з тобою». І ми почали міцно-міцно обійматися», — ділиться Петро Буряк.

Чоловік вдячний всім, завдяки кому залишився живим. Після поранення Петро Буряк переніс кілька операцій. У березні 2023 року йому встановили протези останнього покоління. Кошти на них зібрали завдяки благодійникам, спонсорам, проведеним аукціонам. Звикав до протезів доволі довго, каже Петро.

«Я самостійно навіть з ліжка в крісло колісне не міг залізти. Не мав сили. Але з кожним днем ставав все сильніше. Багато працював над собою, займався, тренувався, адже хотів ходити. Навіть думки не припускав, що можу залишитися на все життя в кріслі колісному. Тут все залежало лише від мене та від мого бажання», — розповідає він.

Перед тим, як отримати свої перші протези, Петро провів у кріслі колісному пів року. Коли вперше став на тренувальні — плакав від щастя. Зараз чоловік навчився навіть кермувати машиною, може виконувати всі побутові справи, самостійно ходити та навіть грати у футбол з донькою. Крім цього, чоловік знаходить сили і для того, аби допомагати захисникам. Рік тому Петро Буряк разом з дружиною заснував благодійний фонд «Незламні воїни».

«В нас немає ні бухгалтера, ні пресслужби. Я ж не буду просити задонатити на зарплату людям. Я краще за ці гроші куплю хлопцям щось на передову. Розумів, що мушу їм допомагати, бо за час спільної служби стали, як одна велика сім’я», - пояснює чоловік.

Був двічі на передовій після поранення

Чоловіку вже вдалося закупити 17 машин для захисників. Також передавали антени для для підсилення сигналу, багато дронів, кабелів, планшети. Крім необхідного забезпечення, пан Петро разом з небайдужими передає побратимам й домашні смаколики, вареники, закрутки тощо.

«Я був на місці хлопців, а тому знаю, що таких страв домашніх дуже хочеться. А коли тобі це привозять, то відчуваєш себе, наче вдома. Зі смаколиками допомагають мої сусіди з Львівщини, які завжди проявляють ініціативу», — розповідає чоловік.

Іноді Петро Буряк самостійно возить побратимам гуманітарну допомогу. Відтак, після поранення вже двічі був на передовій.

«Мені зустрічей з ними дуже сильно бракувало, я сумував. Вони мене трохи зарядили своєю енергією, а я їх — своєю», — каже волонтер.

Здебільшого. кошти на рахунок фонду надсилають небайдужі люди. Проте з фінансуванням є проблеми, зізнається Петро.

«Збори закривати все важче і важче. Люди менше донатять. От наприклад, зараз хлопцям треба машини. Дві стоїть, але я просто не маю грошей, щоб їх відремонтувати та завезти. Мені душа від такого просто розривається», – ділиться він.

«Зараз ми або в ЗСУ, або для ЗСУ. Третього варіанту немає», – додає Петро Буряк.

Олена Чепіль, для Leopolis.news