Дивно бути у світі, де всі говорять про віру, надію і любов, а живуть у безвір’ї, безнадії і ненависті | Блог Олега Филика

Сучасна епоха багато чого дала людям. В тому числі і право підписувати собі смертний вирок.

Можливо світ такий складний, тому що сильні світу цього занадто примітивні. Не мислячі. А ми, прості смертні, так складно живемо, за щось боремось, за когось вмираємо, когось захищаємо і не розуміємо всю значущість моменту, поки він не залишиться спогадом.

Перша куля на будь-якій війні завжди влучає в правду. Колись війна закінчиться, і більшість не згадає, як її пережили і навіть не будуть упевнені в тому, чи закінчилася вона насправді. Але одна річ безперечна: ті, що були до, ніколи знову не будуть такими після. Тому що в цьому і був весь зміст пережитого.

Час безкоштовний, але безцінний. Величина розчарування завжди рівна величині надії та розміру сподівання. Вічний верстат, де друкується великий капітал із нескінченних людських некрологів, запущено давно до нас. Вічний супутник грошових потоків - потоки брехні.

Якби ж ми уміли так обманювати ворогів, як вміємо обманювати себе! Колесо історії давно знає всі наші дороги. Та й які можуть бути дороги у наших степах, де всі шляхи відкриті. Люди люблять вбивати життя - воно в боргу не залишається. І найчастіше мертві хапають тих живих, що озираються назад. Тож залишається просто йти, не оглядаючись, просто йти. Бо лиш у дорозі можна почути важливе, зрозуміти головне, забути зайве.