У перші ж хвилини після поєдинку наша олімпійська медалістка подякувала українським захисникам та поцілувала свій синьо-жовтий шолом. Згодом у коментарях пресслужбі НОК України та численним журналістам вона додала:

«Я присвячую це всій Україні! Друзі, це вам! Присвячую це нашим захисникам і захисницям. Я присвячую це тим спортсменам, які не можуть сюди приїхати, бо їх вбила росія», – сказала Ольга Харлан.

Аналізуючи досить напружений фінальний поєдинок, новоспечена володарка «бронзи» чітко окреслила той переломний і переможний момент: «Я, мабуть, перестала думати. Я перестала передумувати. Я просто робила, що вмію. І в мене все вийшло».

Перемога Ольги Харлан на Іграх XXXIII Олімпіади вже є історичною подією для олімпійського руху та спорту України. Ця перемога – і у фокусі всього світу.

«Сьогодні була «бронза». Це нагадування всьому світу, що Україна бореться! Мій бій мав показати сьогодні це. Я дуже радію тому, що мене підтримував увесь Grand Palais, а це дуже багато значить для мене. Я хочу подякувати усім, хто мене підтримував сьогодні! І всоте хочу подякувати Україні, яка підтримала мене рік тому і просто дала мені сили встати! Це також і ваша перемога! Це ваша медаль, тому що ви в мене повірили!», - з вдячністю сказала бронзова медалістка Олімпійських ігор Париж-2024.

Як пише видання «Чемпіон», те, що зробила Оля у бронзовому матчі, інакшим словом, як епічно не назвеш:

«Вона виграла перше очко у поєдинку, але потім кореянка реваншувалася і повела перед. 2:2, 3:3, а тоді кореянка пішла у відрив. Перша половина матчу завершилася необнадійливими 3:8.

Початок другої частини бою не особливо збільшив надії — 4:9, 5:11… І тут наша чемпіонка показала свій характер, вигравши 6 очок поспіль і вдруге у матчі повела — 12:11. Було видно, що Оля психологічно переламала хід бою. Публіка у Гранд Паласі, впіймавши зміну настрою поєдинку, почала активніше підтримати нашу атлетку: гучно зазвучало "Ольга, Ольга!"

Однак Себін не здавалася, щоразу вирівнюючи рахунок — 12:12, 13:13, 14:14. Коли прийшов момент розіграшу вирішального очка, всі українці, присутні у залі, певне, боялися дихати й лише потайки сподівалися, а може й молилися про себе — сьогодні українці надто часто втрачали медаль».

Leopolis.news