Микола Гаєвой – випускник Гуманітарного факультету УКУ, магістерської програми «Історія». У 2019 році він вступив та навчався в аспірантурі УКУ з історії. З початком повномасштабного вторгнення росії, Микола взяв академвідпустку та пішов до війська добровільно 24 лютого 2022 року.

Був вбитий російськими окупантами на Курському напрямку 27 серпня 2024 року. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій (Поліській бригаді ДШВ ЗСУ). Героєві було всього 28 років.

Микола народився в Ужгороді, у Горянах, вчився на історика в Ужгородському національному університеті, а згодом — в УКУ, у Львові. Має релігійну освіту, навчався у Теологічному інституті в Брюховичах.

Під час інтерв’ю з Миколою у 2022 році, видання Varosh написало про нього: «Друзі згадують, що на перервах між парами він читав Арістотеля, а спілкуючись з ним, важко уявити собі когось більш підхожого під визначення української молодої наукової еліти. Сфера його наукових інтересів — український радикальний націоналізм ХХ ст., війни, тоталітарні ідеології й режими, їхній вплив на українське суспільство. Він прочитав сотні архівних сторінок та стільки ж книжок і спогадів про життя українських націоналістів. Знав не тільки їхній образ у суспільній свідомості, а й реальні принципи та цінності».

Тоді на запитання від редакції, що для нас буде перемогою у цій війні, Микола відповідав: «Ідеальна перемога — це вихід на кордон 1991 року та зміна режиму у рф на мирний прозахідний як план-мінімум, та розвал й демілітаризація рф як план-максимум. Нам обов’язково треба добиватися репарацій, не кажучи вже про повернення полонених й суду над військовими злочинцями. Думаю, що має бути міжнародний договір й контроль над політикою у рф з боку міжнародної спільноти. Росія має бути покарана. Як це все зробити — це вже важке й довге питання. Війна покаже».

Михайло Тупиця, друг, одногрупник і сусід Миколи Гаєвого поділився спогадами: «Ми познайомилися у 2019 році на іспиті, коли вступали в аспірантуру в УКУ. Зʼясувалося, що ми обидвоє із Закарпаття, що стало гарним приводом для міцної дружби. Микола був світлою людиною, яка шукала. На його життєвому шляху була активна участь у молодіжних патріотичних та християнських організаціях. Його пошуки зупинилися на академічній дослідницькій діяльності, яку перервала війна. Микола мав добрий характер та лагідну вдачу. Писав дисертацію про інтелектуальну біографію Ярослава Стецька. Подібно до свого героя, Микола став поклав суспільні інтереси вище особистих та зголосився до війська сказавши: “Теперішня ситуація потребує чину”. Він служив у артилерійському розрахунку 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗСУ. Бував на полях битви на Донбасі, на Сході та Півдні України. На жаль, його останнім пунктом стали поля Курщини».

Висловлюємо щирі співчуття мамі Наталії, усій родині, друзям, побратимам Миколи.

Єднаймось у молитві у цей непростий час за душу новопреставленого Миколи, щоб Всемилостивий Господь прийняв його у Небесному Царстві.