Молодший сержант Роман, який до мобілізації отримав вищу освіту у сфері ІТ-технологій і займався ландшафтним дизайном ледь не по всій Західній Україні, за рік війни став кваліфікованим оператором БПЛА, розсудливим воїном і надійним побратимом. Він вміє воювати і знає як знищувати ворога. Але йому дуже болить втрата побратимів. Один із них був добровольцем зі Львівщини…

Як зазначають у відділі зв’язків з громадськістю Оперативного командування «Захід», таких історій про бійців – тисячі, але кожна – особлива. Бо в основі доля конкретної людини, яка в час війни не вивтікала «за бугор», а стала в стрій і нищить окупантів. Важко? Звичайно! Потрібно? Аякже!

«До війни Захисник України займався ландшафтним дизайном. Фірма, в якій він працював, виконувала замовлення в різних областях України. А наприкінці весни минулого року, коли двоє товаришів після роботи поверталися додому з Закарпаття, машину на блокпосту зупинили представники ТЦК та СП. Хлопці і не думали влаштовувати «цирки» перед військовими, тому чемно отримали повістки, пройшли ВЛК і були мобілізовані», – зазначають в ОК «Захід».

Так через кілька днів Роман опинився в навчальному центрі на Рівненщині, де з успіхом пройшов базову загальновійськову підготовку. Оскільки строкової служби свого часу він не проходив, то засвоєні основи солдатської науки йому дуже допомогли у подальшому. Хоча, звичайно, реальні бойові дії вносять свої корективи, і вчитися треба завжди.

До речі, у кожного військового є позивний. Тут доволі цікава історія: тривалий час його в Романа просто не було. Ні під час базової загальновійськової підготовки, ні на сержантських курсах… Одного з вечорів, розповідає воїн, із хлопцями довго говорили на цю тему. Пропонувалися різні варіанти, але жоден не підходив:

“Якось спілкували з заступником командира підрозділу з МПЗ, і той каже: “Ти телефонуєш, а в мене висвічується “хтось”. Це ж не позивний?”. Я над цим задумався, переклав англійською слово хтось – самбоді. Але це занадто довго, тому обрав скорочену форму: “СоБо”. Такий позивний і досі.

Після курсів лідерства боєць потрапив у 128 Окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.

“Спочатку я йшов на штурмовика, – пригадує Роман. – Хлопці на курсах лідерства готувалися служити в гірсько-штурмовому підрозділі, і я планував іти з ними. Хоча достеменно не знав, що це таке…. Однак мене відібрали в підрозділ безпілотників. Напевно врахували мою вищу освіту в сфері ІТ-технологій”.

Молодший сержант працює з дроном-бомбером і за посадою є пілотом. У команді ще двоє товаришів, котрі готують дрон до вильоту й споряджають його боєприпасами. Точка зльоту, як правило, за 2-3 кілометри від ворожих позицій.

“Наші пріоритетні цілі – піхотні укриття, склади з боєприпасами, техніка. Ми підтримуємо нашу піхоту під час штурмів або знищуємо ворожу піхоту, яка намагається штурмувати наші позиції. А потім добиваємо тих, хто вцілів і сховався в норах чи бліндажах. Я почуваюся цілком спокійно, коли знищую ворога, а от коли гинуть наші хлопці – це трагедія. Влітку загинуло двоє моїх товаришів. Ми висунулися на бойову позицію, і поки я налаштовував апаратуру в бліндажі, вони закріплювали боєприпаси. У цей момент щось сталося, можливо, нас вирахували, і стався приліт. Обидва хлопці загинули… Один із них воював ще в АТО/ООС, а інший усього чотири місяці як мобілізувався. Ми були дуже злагоджені, розуміли один одного з пів слова… Я дуже важко переживав цю втрату…”.

Йдеться про добровольця з Львівщини з позивним “Кіт”, який загинув разом із мобілізованим в Івано-Франківській області уродженцем Миколаївщини з позивним “Тім”…

“СоБо” тоді отримав контузію й пройшов курс лікування, після якого йому пропонували реабілітацію. Однак, він відмовився, тому що в підрозділі не вистачало бійців. Утім, ще перед контузією боєць зміг побувати вдома у відпустці.

“Як я сприйняв життя в глибокому тилу? Став по-іншому на нього дивитися. Побував на хрестинах, а потім ми пішли в нічний клуб, і я зловив той контраст, якого раніше не відчував. Були злість, розчарування… Ми ніби живемо в одній країні, а тут у центрі міста велике скупчення людей, котрі розважаються й не бояться, що щось прилетить… Мені теж хотілося так жити й не думати, що треба повертатися на війну. Але я повернувся без роздумів і вагань”, – каже “СоБо”.

Боєць воює вже більше року, тому добре вивчив армійські порядки.

“До того, як я сюди потрапив, різне чув і про ЗСУ, і про 128 ОГШБр. Усе-таки, це штурмова бригада, яка воює на найскладніших напрямках і має втрати. Але вже тут я побачив, що в армії є професійні командири, котрі реально переживають за свій особовий склад. Люди для них – пріоритет номер один. Звичайно, тут непросто і небезпечно. Ти в постійній напрузі, тривозі, не завжди в позитивних думках. І поки війна триває, ці тригери тебе супроводжуватимуть. Тому для мене важливо, щоб мої рідні були в безпеці й не бачили, не відчували те, що я. Саме за це я воюю…”, – говорить молодший сержант.

А вдома на нього чекають батьки: Олег та Галина.

Що для “СоБо” особисто означає Перемога над пі...ми?

“Складне запитання… Я прагну, щоб це була всеохоплююча Перемога над пі…ми. Щоб за якийсь час ворог не оговтався і знову не поліз на нашу країну, маємо зараз завдати йому максимально більшу кількість втрат. І тривалий та стійким мир – це і стане Перемогою над окупантами”, – відповів.

Воїн продовжує виконувати бойові завдання. На відстані 2-3 км від ворога…

Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.

Фото Служби зв’язків з громадськістю 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, Відділу зв’язків з громадськістю Оперативного командування “Захід” та особистого архіву “СоБо”.