Отож, група осіб підписала відозву до ЮНЕСКО на захист пам’ятника Пушкіну в Одесі. Якби ж то тільки про нього йшлося. «Група небайдужих» обурюється перейменуванням вулиць, названих на честь російських діячів і навіть на честь сталінського маршала Маліновського.

Зрештою, ніхто б не звернув на це уваги, якби в товариство ностальгуючих за імперією не затесалося кілька людей, який дехто вже встиг охрестити «львівськими діячами культури». Скажу з повною відповідальністю, що «львівські діячі культури» такі «львівські діячі культури», як ваш покірний слуга – тренер збірної Екваторіальної Гвінеї з гірськолижного спорту. Навіть прив’язка до Львова є не у кожного з них.

За один раз ми не розберемося, ким насправді є «львівські діячі культури» і чого б це їм, ні сіло, ні впало, вставляти свої п’ять копійок в історію одеських «пушкіних-маліновських». Тому почну з найгучніших імен, але далеко не найскандальніших в контексті шкоди іміджу Львова.

Отож, «цидулу» з поміж інших підписали диригентка Оксана Линів і її чоловік Андрій Мерза. Про «маму львівського Моцарта» і шанувальницю Чайковського говорити не буду. Про її диригентський талант теж не сперечатимуся. Але мушу сказати, що уродженку Бродів зі Львовом єднають хіба роки навчання. Фактично серйозна кар’єра Линів розпочалася в Одесі у 2008 році і тривали до 2013 року, поки її не примітив російський диригент Кірілл Пєтров, не зробив із собою до Німеччини і не зробив своїм музичним асистентом.

Тобто, розуміємо, що Одеса Линів не байдужа. Але ще більше вона небайдужа її чоловікові, «львівському діячеві культури», одеському скрипалю Андрію Мурзі. Стосунок одесита Мурзи до Львова визначається хіба участю у фестивалі LvivMozartArt, продюсованого його дружиною.

А тепер найцікавіше. Андрій Мурза – стипендіат Фонду Владіміра Співакова. А за умовами, «постоянные учасники концертных программ Фонда могут стать его стипендиантами». Простою мовою, це означає, що скрипаль Мурза перебуває чи, принаймні, перебував «на довольствії» Владіміра Співакова.

Начебто, якось десь можна зрозуміти. Співаков – визнаний у світі скрипаль, керівник знаменитого оркестру «Віртуози Москви» і меценат мистецтва, підтримує молодих українських виконавців, які, очевидно, стають йому «винні». Одне «але». Співаков є «членом Совета при Президенте РФ по культуре искусству», а з 2010 року – «членом Патриаршего совета по культуре». Останній очолює сам Кіріл Гундяєв, а відповідальним секретарем є духівник Путіна Тіхон Шевкунов.

Тож бачимо, що родина «львівськіх культурних діячів» була чи досі підв’язана на гроші «члена Патриаршего совета».

Ну, а Фонд Співакова, до речі, в часи мерства Андрія Садового, таки розпустив свої щупальця в культурному середовищі Львова. Як то кажуть, не одним джазом Фрідмана мер просвічував некультурних львів’ян. Але це вже інша історія.

Далі, обіцяю, буде цікавіше. Поговоримо про інших підписантів, про сприяня їм львівської влади і про їхні стосунки з Росією.