У третій декаді січня нинішнього року пресслужба міського голови Львова урочисто повідомила, що Міністерство культури та інформаційної політики України 22 січня 2024 року підписало наказ про затвердження вікопомного історико-архітектурного опорного плану Львова. Відтак львів'яни отримали важливий стратегічний документ для збереження своєї нерухомої культурної та історичної спадщини. Відтепер і на віки вічні, погоджений, згідно з усіма вимогами чинного законодавства, опорний план буде завантажено в електронну будівельну систему, щоби ні нахабні забудовники, із імовірно мовчазної згоди міського голови, ні сам Андрій Садовий не мали можливості посягати на нищення історико-архітектурного ареалу міста за посередництвом «будівельних вкраплень», себто методом зведення новобудов у забороненій зоні.

Не минуло й року від часу вище описаних самохвальних реляцій. Аж ось несподівано 27 жовтня, у святу неділю, Андрій Садовий перед самим полуднем здійняв гучний лемент, що Шостий апеляційний суд Києва скасував історико-архітектурний опорний план міста Львова. Що засідання суду відбулось у закритому письмовому провадженні, отож ні Міністерство культури, ні Львівська міська рада не мали можливості публічно захистити свою позицію.

Андрій Садовий надривно фіглярив: «Ми готуємо касацію і не збираємось відступати, адже правда за нами. Наш обов’язок − зберегти історичну спадщину Львова для майбутніх поколінь львів'ян, а не забудовників! Це ще один доказ того, що Україна потребує якісної судової реформи. Усі рішення, які стосуються громад, мають прийматися та обговорюватися у публічному процесі. На жаль, сьогодні публічність є нашим єдиним захистом і надією на справедливість. Я прошу всіх журналістів, блогерів, громадських активістів звернути увагу на цю ситуацію».

Це закликає той, хто у своїй посадовій діяльності нехтує Конституцією, хто навіть зверхньо пише назву головного документу країни з малої літери. Проте відгукнемось на клопотання чільного сановника і звернемо увагу на цю ситуацію, якщо міський голова так уклінно вже просить.

Отже, Андрій Садовий у своєму звичному лицемірно-аморальному амплуа традиційно одурманював львів'янам своїм облудливим словом: «Ми готуємо касацію...» Ми – це хто? Касацію може подавати лише особа або сторона у судовій справі, яка цю справу програла, а це виключно Міністерство культури. Тим паче, що Андрій Садовий і весь його юридичний департамент, який отримує мільйони заробітної платні із податків львів'ян, самоусунулись від участі у зазначеному судовому слуханні.

Реформувати потрібно не тільки судову систему, як закликає Садовий, а першочергово виборчу систему України, щоби всілякі лицеміри і пройдисвіти не займали десятиліттями виборні посади. За час довготривалого перебування на виборній посаді окремо взяті індивідууми вже коріння пустили зі своїх сідниць у чиновницьке крісло, через що вже фізично не здатні відірватись від облюбованої посади. Президента обираємо на два терміни, а якийсь сільський чи міський голова може офіційно перебувати на виборній посаді до Другого Христосового пришестя.

Водночас не пригадується факт, щоб Андрій Садовий публічно обговорював із пенсіонерами Львова, що хоче частково урізати їхні права в користуванні громадським транспортом. То з якого дива тепер скаржиться, що з ним у Києві вчинили так само свавільно? Хоча у Києві до Андрія Садового свавільно не ставились, а повелись із ним виключно в рамках чинного законодавства.

Київський окружний адміністративний суд

Шостий апеляційний адміністративний суд Києва у своїй постанові розглянув, чи Київський окружний адміністративний суд, тобто суд першої інстанції, належно застосував норми матеріального і процесуального права під час слухання справи «Фірма Нью-Трейдінг Львів проти Міністерства культури та інформаційної політики України». Апеляційний суд дійшов висновку, що процесуальних порушень не було. Тому розглянемо не апеляційну постанову, яка не на жарт рознервувала Андрія Садового (він навіть закликав до протиправного фізичного опору судовій постанові), а першоджерело – рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року.

Суддя Ігор Лиска встановив, що фірма «Нью-Трейдінг Львів» подала позов до Міністерства культури, в якому стверджує, що:

● Міністерство культури видало наказ, яким визначає межі і режими використання території історичного ареалу та зон охорони пам'яток Львова і зон регулювання забудови;

● наказ Міністерства створив суттєві обмеження щодо можливості реалізації намірів фірми «Нью-Трейдінг Львів» стосовно будівництва на орендованій ділянці, яка їй належить;

● фірма «Нью-Трейдінг Львів» вважає наказ Міністерства культури спірним, який порушив законодавство на момент прийняття цього документа;

● фірма «Нью-Трейдінг Львів» переконана, що Міністерство культури перевищило надані йому повноваження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду, від 28 лютого 2024 року, відкрито слухання у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ще раз повторимо персонально для Андрія Садового: суддя відкрив слухання у зазначеній справі за правилами загального позовного провадження. Тобто такого провадження, під час якого Андрій Садовий мав у київському суді широкі можливості висловити всі свої претензії, побажання, застереження і вимоги стосовно «Історико-архітектурного опорного плану Львова» загалом, а намірів будівельної фірми «Нью-Трейдінг Львів» зокрема.

Однак через три місяці суддя Ігор Лиска, протокольною ухвалою від 3 червня 2024 року, відмовив Андрієві Садовому у задоволенні його заяви про залучення міського голови до участі у судовій справі «у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет судового спору». Відмовив Садовому в зв'язку із тим, що у заяві від Садового «не обґрунтовано, яким чином рішення у даній судовій справі вплине на права, свободи та інтереси або обов'язки Львівської міської ради».

В адміністрації Садового мудрували три місяці, але не зуміли пояснити у київському суді:

● чому Андрій Садовий, як чільний представник Львова, хоче вступити у судову справу в статусі п'ятого колеса до воза, тобто у статусі сторонньої особи і без жодних самостійних вимог;

● доцільність перебування Андрія Садового у статусі п'ятого колеса до воза, хоча так звана «запаска» (запасне колесо) завжди потрібна в автомобілі;

● як саме зашкодить Львову будинок заввишки 25 поверхів, якщо фірма «Нью-Трейдінг Львів» зведе його на своїй орендованій ділянці.

Оце незрозуміле від Андрія Садового «я не вмію сказати» і призвело до ситуації, що суддя Ігор Лиска не побачив доцільності його участі у справі, а також, які саме інтереси Львівської територіальної громади хоче представляти і захищати Андрій Садовий. Можемо тільки уявити, наскільки глибоко некомпетентним виявився персонально міський голова і вся його юридична служба, якій територіальна громада Львова щомісяця виплачує кілька мільйонну заробітну платню. Ці вкрай обмежені провінціали анічогісінько не спромоглись пояснити у Києві.

Не мудрішим показав себе і партнер Андрія Садового – Міністерство культури, яке заявило, що їхній наказ є актом індивідуальної дії, тобто міністерським короткостроковим рішенням для інтересів окремо взятої групи осіб або особи. Можна припустити, що у цьому київському відомстві мали на увазі персональний короткотривалий інтерес Андрія Садового. Лишень не цілком зрозуміло, у чому полягає цей короткотривалий інтерес міського голови.

Міністерство культури також інформувало суд, що під час оприлюднення свого наказу стосовно Львова керувалось не чинним законодавством, станом на лютий 2024 року, а законодавством, яке діяло у 2017-2021 роках – у період напрацювання науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Львова». У Міністерстві культури не заважили на обставину, що законодавство минулих років може бути не актуальним у 2024 році. Теж іще ті міністерські самородки.

І квінтесенція шоу а-ля Садовий & Міністерство. Протокольною судовою ухвалою, яка прийнята 18 червня 2024 року, Київський окружний адміністративний суд задоволив клопотання фірми «Нью-Трейдінг Львів», щоби судову справу «слухали у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами» без участі фізичних осіб. Рівночасно і Міністерство культури «не заперечило проти такого способу розгляду судової справи» стосовно правомірності документації «Історико-архітектурний опорний план м. Львова».

Отакої. Андрій Садовий репетував, що засідання відбулося у якомусь примусово-закритому письмовому провадженні, через що «ні Міністерство культури, ні Львівська міська рада не мали можливості публічно захистити свою позицію», а тут виринула на поверхню така ганебна для Андрія Садового олжа. Хоча, можливо, вже й не ганебна. Правдоподібно, можна так припустити, що в Андрія Садового остаточно атрофована здатність соромитись своєї брехні.

Міністерство культури також не заперечило, щоб фірма «Нью-Трейдінг Львів» мала право оскаржити міністерський наказ. А під час розгляду судової справи у режимі закритого письмового провадження, на що погодилось Міністерство культури, його представники «не надали суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність прийняття міністерського наказу, який фірма «Нью-Трейдінг Львів» оскаржила». І чим оці київські міністерські фахівці кращі за львівських владних провінціалів?

Суд звернув увагу, що Міністерство культури у своєму наказі «не затвердило і не вказало жодної із науково-проектних документацій у сфері охорони культурної спадщини», які передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Суд наголосив, що ні в Положенні №885, ні в Законі України «Про охорону культурної спадщини» не передбачено повноважень Міністерства культури «затверджувати науково-проектну документацію під назвою Історико-архітектурний опорний план». Така документація взагалі не згадується у вищевказаних нормативно-правових актах.

Суд іще зазначив, що «науково-проектна документація під назвою «Історико-архітектурний опорний план» не належить до науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, а є виключно містобудівною документацією». Тобто львів'янам нахабно підсунули шахрайську історико-архітектурну «липу».

Окрім того, констатував суддя Ігор Лиска, Міністерство культури видало свій наказ «без відповідного правового регулювання порядку розробки і затвердження відповідної науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини», тому що «Кабінет Міністрів України ще не прийняв відповідні підзаконні нормативно-правові акти у зазначеній сфері».

Виконавець львівського псевдо історико-архітектурного проєкту

Київський суд встановив, що Андрій Садовий здійснив закупівлю послуги – «Розроблення історико-архітектурного опорного плану м. Львова» на електронному майданчику PROZORRO. Переможцем аукціону стало маловідоме київське підприємство від громадської організації «“Інститут культурної спадщини” Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України», яке, вірогідно в порозумінні з міським головою Львова, і навішало львів'янам на вуха «локшину» – фальшивку в гарно запакований «Історико-архітектурний опорний план м. Львова». За свою «локшину» київське громадське об'єднання (чисельністю 4 особи, включно із директоркою Анною Звірякою і бухгалтером), отримало від Андрія Садового 3 мільйони 264 тисячі і 228 гривень. Спеціалізація ГО «Інститут культурної спадщини» (КВЕД) полягає у «Дослідженні й експериментальних розробках у сфері суспільних і гуманітарних наук». Така спеціалізація, з погляду Андрія Садового, очевидно дуже помічна під час розроблення історико-архітектурних планів для населених пунктів.

Навдивовижу щедрим є міський голова, коли розпоряджається податками львів'ян. Невже у львівських навчальних закладах нема професорів і докторів наук із профільних дисциплін, які здатні створити аналогічний «Історико-архітектурний опорний план Львова», скажімо, за пів мільйона? Звісно, що такі науковці є. А за один мільйон так точно знайдуться. Але ж Садовий постійно шукає виконавців робіт для львівської громади за вірогідно завищеними цінами і поза межами міста. У Львові, у місті першодрукаря Івана Федоріва, невже нема достатньо фахових поліграфічних фірм, що потрібно вдаватись аж до послуг киян?

Київський суд іще вказав Андрієві Садовому на процедуру належного і правового створення «Історико-архітектурного опорного плану». Для цього необхідно звернутись не до якоїсь громадської організації, а до спеціалізованих науково-проектних організацій, які відповідають кваліфікаційним вимогам Кабінету Міністрів, мають відповідну урядову ліцензію.

Висновки

Систематизуємо отриману інформацію у лаконічному підсумку:

1. Андрій Садовий від початку не мав наміру брати учать у Київському окружному адміністративному суді та відстоювати свій псевдо «Історико-архітектурний опорний план Львова».

2. Андрій Садовий не зумів пояснити київському суду, які саме інтереси львів'ян він захищає на посаді міського голови і саме в чому зведення багатоповерхівки вплине на права, свободи та інтереси Львівської міської ради.

3. Андрій Садовий і громадська організація «“Інститут культурної спадщини” Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України», яка вірогідно немає належної ліцензії від Кабінету Міністрів, підмінили поняття «містобудівна документація» на «історико-архітектурний опорний план».

4. Андрій Садовий заплатив за вірогідну підміну документації 3 мільйони, 264 тисячі, 228 гривень, а ще 73 тисячі 320 гривень за друк цієї недостовірної продукції.

5. Лемент Андрія Садового у соціальній мережі, що Шостий апеляційний суд Києва скасував історико-архітектурний опорний план міста Львова не відповідає дійсності. Суд не може скасувати те, чого не існує в природі.

6. Надривне зойкання Андрія Садового у соціальній мережі є нічим іншим, як вправним художнім свистом недобросовісного чиновника, якого служителі Феміди прихопили на ошуканстві.

7. Андрій Садовий, не взявши участі в київському суді, тупо промовчав, що львівські надзвичайники не забезпечені технікою, щоби дістатись до 25 поверху будинку в разі пожежі та відмови системи автоматичного гасіння на поверхах, поламки ліфтів, руйнування сходових маршів.

Віталій Туровцев, начальник відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ГУ ДСНС України у Львівській області, повідомив Leopolis.news, що станом на листопад 2024 року львівські надзвичайники забезпечені драбинами висотою 30 метрів, 33 метри і лише однією – 50 метрів. Отож вище 16 поверху надзвичайники не дістануться. А якщо відчутний вітер, то не дістануться і до 16 поверху – спрацює автоматика і драбини не розкладуться. Отож ще у 2018 році Кабінет Міністрів запровадив допустиму висотність житлової забудови до 48 метрів, що відповідає висоті будинків до 16-ти поверхів включно.

Із тупого мовчання Андрія Садового мимоволі виникає припущення, що за лаштунками фейсбучного спектаклю із лементом і зойками насправді приховане небажання міського голови мати справжній історико-архітектурний опорний план Львова, затверджений у Кабінеті Міністрів, який реально обмежить будівельне свавілля.

Хіба у грудні 2017 року лицемірний Андрій Садовий сам не наполягав на зведенні сихівського висотного комплексу – кількох 25-поверхових офісних будівель? Тоді свою висотнобудівну амбіцію він називав крутою. Тоді міський голова не дбав про безпеку людей, які працюватимуть у таких висотках. Він взагалі ніколи по-справжньому не дбав про львів'ян, він уже понад десятиліття займається бутафорією.

Ярослав ЛЕВКІВ, для Leopolis.news