Олег Зуб — ветеран війни та підприємець. Чоловік з 2013 року безкоштовно надає юридичні послуги військовим, а з початку повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист країни.

Про шлях військової служби, волонтерство, везіння під час небезпеки та про те, що болить — Олег Зуб розповів журналістці Leopolis.news.

Хлопці й дівчата, які воюють, вже розрахувалися з нами

Олег Зуб народився та практично все життя проживав у Львові. Виховувався в сім’ї з патріотичними цінностями. Батько та бабуся чоловіка — вчителі історії, які завжди розповідали Олегу про боротьбу України за незалежність, національну ідентичність та збереження культури. Від них він й успадкував розуміння історичних подій, які формували українську націю.

«Я завжди знав, що український народ непереможний, сильний, міцний та єдиний. Тому коли почалася війна, а вона для мене почалася ще у 2014 році, я не міг не долучитися й не робити чогось корисного для країни та військових»,— розповідає львів’янин.

На початку російського вторгнення у нашу країну Олег Зуб зіштовхнувся з тим, що юридичне поле для військовослужбовців було зовсім пусте. Тому разом з командою почав надавати безкоштовну допомогу бійцям у цій сфері.

«Свою юридичну фірму «Львівський міст» я заснував ще у 2002 році. Спочатку компанія працювала в галузі нерухомості. Втім, згодом ми перекваліфікувалися на надання юридичних послуг», — розповідає чоловік.

Рішення про те, що вся юридична підтримка для військових, а також для вимушених переселенців буде безкоштовною, було прийняте одразу. Окрім того, що до підприємця зверталися військові самостійно, Олег Зуб також їздив на Схід, аби юридично проконсультувати й допомогти бійцям.

«Були дуже різні справи та нюанси, тому ми старалися допомоги та підтримати кожного. Кошти брати не міг, адже в мене позиція однозначна — хлопці й дівчата, які воюють, вже розрахувалися з нами. Тому вся юридична допомога для них повинна бути безкоштовною. Щодо переселенців, то багато з них втратили все, їм потрібно починати жити по-новому. В мене виникало співпереживання, через яке з командою вели і їх справи на волонтерських засадах», — ділиться Олег Зуб.

Є чітке розуміння, що таке радянська навала, тому зараз ми її не допустимо

Коли почалася повномасштабна війна, перед чоловіком не стояло роздумів про те, чи варто йти боронити країну. Єдине, що тривожило тоді львів’янина, як передати справи своїм колегам, адже юриспруденція — велика відповідальність.

Проте завдяки розумінню та підтримці колег, рідних й друзів вже 26 лютого 2022 року Олег Зуб був у військкоматі.

«Тоді була величезна черга. Зустрічалися хлопці з різних міст України, які кидали все і їхали до своїх. Я бачив їхні шалені очі. Багато людей повернулися з-за кордону, щоб стати на захист країни. Ці очі запам’ятаю на все життя. Я разом з ними став у стрій, адже розумів, що вдома мені нема, що робити й там я буду кориснішим», – пригадує чоловік.

Спочатку Олег Зуб був у складі роти охорони. Згодом — у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Впевненості у власному виборі додавав й досвід, який вже був у львів’янина.

«В мене дідо був військовим, брав участь у 2 світовій війні. Я не бачив інших альтернатив, тому також ступив на цей шлях. У 18 років у 1994 році, призвався на строкову службу. До 1997 року служив у Криму. Там знаходилося дві комендатури. І в той час я чітко побачив зневажливе ставлення російського командування до українських військовослужбовців. Вони себе поводили, як господарі міста»,— пригадує він.

Згодом чоловік уклав контракт на військову службу. До 2000 року служив у 24 механізованій дивізії, яка пізніше була переформована, як 24 окрема механізована бригада.

«В мене є чітке розуміння, що таке радянська навала, тому зараз ми її недопустимо»,— зазначає Олег Зуб.

Під час повномасштабного вторгнення львів’янин тримав оборону на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, ніс службу у Яворові. Протягом всього часу захисника підтримували і його рідні.

«Після прийняття рішення, що я піду служити, звичайно в них було хвилювання. Але як на початку, так і пізніше відчував близькість та дуже сильну підтримку своєї сім’ї, родини, друзів, колег. Коли був з побратимами на Херсонщині, зустрів бабусю та її внучку, яка була за віком, як моя донечка. Їм не вистачало грошей, тому захотів купити все, що хотіла дівчинка. А відчуття були, наче купую своїй рідній. Напевно, тоді був щасливішим, ніж ця дитина»», — ділиться Олег Зуб.

Чоловік пригадує, що міцною опорою були й волонтери. Вони передавали все, в чому була потреба. Тому зараз чоловік хоче зустрітися з кожним особисто, подякувати за підтримку та обійняти.

«Волонтерам нашим низький уклін. Це велика сила. Зазвичай необхідні речі нам передавали через пошту, але іноді приїжджали й особисто. До прикладу, серед таких — в минулому мій побратим, а нині волонтер Петро Буряк. Ми з ним познайомилися в автобусі, коли їхали на полігон й з того часу почали тісно спілкуватися. Якось він розказував, що дуже сильно хоче додому. Але там не можна цього так сильно хотіти, адже повертаються «200» чи «300» лише. Ну а через деякий час він підірвався на міні і чудом залишився живим», — пригадує Олег Зуб.

Нагадаємо, Leopolis.news вже розповідав історію Петра Буряка. В чоловіка були відірвані обидві ноги, пальці рук, пошкоджена сонна артерія, п’ять разів пережив клінічну смерть та майже місяць був у комі. Але захисник не лише знайшов в собі сили боротися, але після поранення й активно почав волонтерити.

«У важкі моменти уявляв весілля онуків Загалом відносини між побратимами у бригаді були близькі. Всі вступали на службу добровільно, були вмотивованими та на «одній хвилі», — ділиться захисник Олег Зуб.

Проте зараз чоловік старається не говорити на цю тему, адже багато серед побратимів більше ніколи не повернуться у стрій.

«Одразу коли згадую про побратимів, перед очима саме ті, кого більше ніколи в житті не побачу. Багато хлопців залишилися там назавжди. І багатьох навіть не зможуть поховати. А їхні номери телефонів досі у списку моїх контактів. Це дуже болюча тема», — ділиться львів’янин.

З важким емоційним станом Олегу Зубу під час служби допомагало абстрагування від всього. На те, щоб тримати свідомість чистою йшло багато енергії, але це було дієвим. Проте найголовнішою розрадою в такі моменти для чоловіка була сім’я.

«У важкі моменти я уявляв весілля своїх онуків. Уявляв, як танцюю на своїх ногах та сміюся на всі зуби. І моя 9-річна донечка насправді також давала мені дуже багато сили та віри у краще. Також піднімали бойовий дух, настрій та давали мотивацію дитячі малюнки. Я знав, що за мене моляться всі мої рідні. Можливо, саме через це зі мною на фронті траплялися справді чудеса», — ділиться Олег Зуб.

Чоловік розповідає, що було чимало випадків, де його життя й здоров’я могло «висіти на волосині».

«Мені під час служби дуже щастило, завжди. Пригадую, як одного разу, коли вже знав, що от-от буду звільнятись, виходив з позиції і потрібно було пройти неповних 3 кілометри. Почав іти близько 20:00, а прийшов аж зранку наступного дня. Доводилося ховатися від дронів, яких було дуже багато. А літають вони чітко та професійно. Якось змушений був йти по мінному полю близько 300 метрів. Пощастило, чи ні? Думаю, що точно так. Схожих ситуацій було багато. Я опинявся там, де було дуже жахливо, але мені завжди посміхалася вдача. А деякі хлопці тільки заходили, і … Це важко згадувати»,— розповідає боєць.

Львів’янин Олег Зуб під час повномасштабного вторгнення служив майже 2,5 роки. Звільнився наприкінці червня 2024 за сімейними обставинами.

Зараз чоловік разом з командою продовжує волонтерити у юридичній сфері.

Також працює над створенням окремого осередку, який безкоштовно допомагатиме в правовому полі військовим, ветеранам, а також родинам загиблих, зниклих безвісти чи полонених захисників.

«Я вільнолюбна людина, саме тому пішов на фронт, продовжую займатися волонтерством й допомагати людям. І зараз кожен повинен робити максимум. Слова молитви пенсіонера чи хворого за перемогу та наших хлопці — цінні. 2 гривні школяра чи людини з інвалідністю - цінні. Бізнес також допомагав великою частиною: закупляли дрони, автомобілі, РЕБи, рації тощо. Кожна маленька чи велика справа може наблизити нашу перемогу», — підсумовує Олег Зуб.

Олена Чепіль, для Leopolis.news