Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки, пише Укрінформ.

У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.

У низці західних регіонів України, зокрема, в Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір 18 січня напередодні Водохреща (на решті України цей вечір знано як Голодна кутя).

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Існувало чимало обрядів і звичаїв на Меланки.

На Гуцульщині, наприклад, перед вечерею влаштовували «свято печі». Напередодні її білили, прикрашали, «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя іде у танок і віддається», а щоб їй «не тяжко було танцювати» - з неї все знімали, не спали на ній, а лише засипали овес «на коровай, як на весілля, аби мала чим коня годувати, як їхати в місто на грець».

Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, «щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді».

Leopolis.news