За 101 день до чергових місцевих виборів Верховна Рада змінює законодавство, за яким депутатів обиратимуть у жовтні цього року за новими правилами та системою. Про таку необхідність говорили усі. Інша річ, що чимало принципових правок із майже 4000, поданих до законопроекту, не були підтримані. Як і те, що зміна правил гри перед самим її початком свідчить щонайменше про не надто чисте сумління моновладного круп’є. Загалом фракція «Батьківщини» у парламенті підтримала вдосконалення Виборчого кодексу, завдяки яким процес стане чеснішим і демократичнішим. Проте є нюанси, які заважають визнати виборчу реформу завершеною.

Перший і безумовний «плюс» – це, насамперед, відкриття виборчих списків: люди відтепер обиратимуть конкретних представників партій. Це направду революційна зміна, що сприятиме не стільки конкуренції між партіями, більшість з яких нині відстоюють схожі гасла, скільки дадуть змогу підтримувати саме тих партійців, які реальними справами доводять відданість інтересам конкретної громади! Відтак ті, хто набере більше голосів на окрузі, і стануть депутатами. Це – пряма демократія. І власне у такий спосіб вдасться уникнути повторення ситуації, коли у парламенті сформувалась монобільшість із нікому досі невідомих людей – лише тому, що люди «всліпу» голосували за віртуальну партію, в якій вже по виборах виявилось уп’ятеро менше партійців, ніж отриманих мандатів.

Основне завдання кожного провести масову роз’яснювальну роботу з тим, як необхідно правильно заповнювати виборчий бюлетень, аби під час підрахунку його не визнали недійсним. Бо якщо виборець обере партію, але не зазначить за якого депутата віддає голос, то бюлетень дійсний, якщо ж навпаки, то голос просто втрачається.

З іншого боку, депутати підтримали правки, покликані гарантувати відповідальність обранців як перед партією, так і власне виборцями. Зокрема, уточнено й доповнено підстави для відкликання депутатів, які, використавши партію як «трамплін», після набуття мандата забувають, що обіцяли:

1) невідповідність практичної діяльності депутата передвиборчій програмі місцевої парторганізації, від якої його обрали, або програмі партії;

2) невходження депутата до фракції партії, за чиїм списком його обрали, чи вихід з неї. Тепер це аксіома: обіцяв – виконай, не можеш – віддай мандат спроможному! Тому зараз політичні партії працюю над тим, щоб оновилася команда в усіх органах місцевої влади. Людина має спочатку відчути політичну відповідальність, а потім уже балотуватись у депутати.

Безумовним здобутком стало й те, що Верховна Рада врахувала принципову і категоричну позицію фракції «Батьківщина» щодо зменшення грошової застави кандидатам під час місцевих виборів. Адже досі суми застави часто-густо позбавляли можливості потрапити до місцевих органів влади справді гідних кандидатів, надаючи натомість карт-бланш багатіям, або ж представникам місцевих «князьків». У новій редакції розмір застави кандидатів знизили одразу у 9 разів (!).

Майже відійшла у небуття й «мажоритарка»: пропорційну (партійну) систему з відкритими списками на місцевих виборах запроваджено для всіх населених пунктів, де живе понад 10 тисяч мешканців (раніше – до 90 тис.). А от так званий «кандидатський мінімум» для обрання кандидата залишили на рівні 25%. Бо, якби цей поріг знизили до 5%, як пропонувалося, то для отримання мандата кандидату у міську раду навіть найбільшого міста України, Києва, вистачило б лише 240 голосів.

І, врешті, про принциповий нюанс, який значним чином вихолощує позитивний ефект від затверджених змін. Стараннями влади склалося так, що Верховна Рада запрягла коня позаду воза. Бо неодмінною передумовою ефективності нових правил виборів мало стати завершення децентралізації. Натомість через кількаразові відкликання відповідних документів із парламенту урядом та Президентом, спершу ухвалили рішення про дату виборів, потім – нові правила їх проведення, і лише після цього –закон про скорочення кількості районів в Україні майже учетверо: до 136 замість нинішніх 490. Останній, зроблений «на коліні» і ледь підправлений у другому читанні. До слова, концепцію реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади було ухвалено ще в липні 2009 року. Чому ж уряд, наче студент-заочник, доробляв проект постанов про утворення в Україні нових районів в останній момент? Бо сподівався, що монобільшість ухвалить його «навпомацки», як воно, власне, і сталося.

Зважаючи на терміни розгляду подань Конституційного Суду України, вочевидь, ці доленосні помилки доведеться виправляти вже після місцевих виборів. А влада має визнати, що реформа децентралізації на фінішному етапі провалена. Маємо масове невдоволення громадян укрупненням районів, практично в кожній області є протести громад – як щодо поділу районів, так і належності окремих населених пунктів до ОТГ. У підсумку нівелюється основний принцип децентралізації – добровільне об’єднання. Бо насправді не можна взяти і просто покреслити карту України, забуваючи, що за кожним розчерком стоять долі сотень тисяч наших співгромадян. Тим більше, що виборче законодавство й надалі залишає більше запитань, аніж відповідей.

Михайло ЦИМБАЛЮК, народний депутат України, голова ВО «Батьківщини» на Львівщині