21-01-2022 19:586087
Психологія полювання /Екоінформ/
Антимисливські маніпуляції або як впливає мисливство на психіку дітей. Думка практичного психолога.
Останнім часом протистояння між мисливцями і тими, хто проти нього, набирає обертів. Усі розуміють, що діяти відкрито «лоб у лоб» є мало ефективним. Перспективніше схиляти на свій бік суспільство і отримувати від нього підтримку – це дає більше шансів на перемогу. Разом з тим впливати, а тим більше змінювати ставлення дорослої людини до тих або інших процесів, доволі складно. Інша справа – діти. Їхня свідомість пластична, впливаючи на неї, можна «зліпити» людину з певним світоглядом. А через зацікавленість дітей можна привернути увагу і їх батьків.
Три роки тому я почав займатись просвітою дітей, проводячи для них екскурсії на природі, бесіди тощо. Моєю метою ніколи не було «отримати» нових мисливців, натомість я намагався дати правдиву неупереджену інформацію як дітям, так і їхнім батькам. Ця інформація стосувалася флори і фауни, місця людини в природі, наслідкам наших дій для довкілля тощо. Звісно, я не оминаю тему мисливського господарства і полювання, але лишаю моїй аудиторії вільний вибір. Без будь-якої агітації. Цього, на жаль, не можна сказати про наших опонентів.
У своїй роботі з дітьми антимисливці використовують брудні прийоми: наклепи, брехню, підміну понять, маніпуляції.
Хочете прикладів, будь ласка:
Перший, найяскравіший приклад – діяльність одного тренера, керівника велоклубу «Велошок» у місті Корець (Рівненщина) Геннадія Завадського (за інформацією його сторінки у Фейсбук). Не так давно він зняв і виклав у інтернет-мережі відео під однойменною назвою популярного нині корейського серіалу «Гра в кальмара» (відео викладено на каналі Ютуб «Kraїvka Напролом» і набрало близько 500 переглядів. Посилання на відео: https://cutt.ly/qYxxsKw). Головними акторами «відосика» є… неповнолітні діти. За сценарієм «режисера» дітей було поділено на дві команди: звірів (лисичка, свинка, зайчик, олень тощо) і мисливців, які в цьому «кіно» мають вигляд і озброєння за образом терористів: балаклави, пістолети і автомати (добре, хоч вибухівки не було). Обидві команди грали в гру: «звірі» – виконували певні завдання, після чого їх убивали «мисливці». Так «мисливцями» було вбито всіх «звірів». Але найцікавіше чекало на глядачів і самих акторів наприкінці. Оператор і режисер (ймовірно, то був сам Геннадій Завадський) підштовхував і навіть примушував дітей на камеру казати, що мисливців треба вбивати і відправляти в АТО (аморальність порівняння розваги, яким є полювання в очах антимисливців і війни, це тема варта окремої публікації). Добре видно, що діти (до речі, всі актори виглядають не старше чотирнадцяти років) не усвідомлюють, що саме від них вимагають і відверто не бажають промовляти слів «сценарію». Але їх змушують. Сам режисер-оператор увесь час лишається поза кадром, але на відео добре чути його підказки і вказівки.
Жодної інформації, пов’язаної з екоактивізмом, зоозахистом чи антимисливським рухом Г. Завадського знайти не вдалося. Виникає логічне питання: хто насправді ідеолог й ініціатор цього «кіно», яка його справжня мета і сенс? Буду слідкувати за діяльністю згаданого режисера і надалі.
Як другий приклад наведу діяльність панянки Адріани Байло з «Зеленої сили», яка неодноразово закликала до заборони мисливства. Припускаю, що Адріана Байло взяла курс на політичну ниву, а щоб набрати політичних дивідендів, вирішила використати модну нині тему зоозахисту і антимисливства. Однією з найяскравіших витівок А. Байло у 2021 році стала атака на позашкільний гурток «Юні мисливствознавці», заснований екологічним центром у Львові за підтримки Національного лісотехнічного університету. Окрім ЗМІ, А. Байло підключила дитячого психолога (принаймні так її було представлено). І у двох вони почали переконувати владу і суспільство, яких важких психічних травм отримають діти, відвідуючи цей гурток. Коли організатори гуртка запросили Адріану Байло до відкритого спілкування, організувавши круглий стіл із фахівцями, то ні сама керівниця «Зеленої сили», ні ЗМІ, які їй підігрували, не прийшли. І зрозуміло чому.
За словами організаторів гуртка, він нині має дуже великий попит, а його програма не передбачає жодного впливу на психіку дітей, це просвітницький факультатив для ознайомлення з природою рідного краю, господарською діяльністю людини, вивчення природоохоронних правил і законів, техніки першої допомоги, виживання у лісі тощо.
На мою думку, тільки батьки – свідомі громадяни, мають право вирішувати як виховувати своїх нащадків і які гуртки їм відвідувати, батькам треба бути розсудливими і звертати увагу на таких, як: Завадський і Байло, усвідомлювати справжню мету цих «діячів» і робити відповідні висновки.
Я ж, зі свого боку, вирішив детальніше розібратись у психології полювання і його впливу на дитячу психіку, про яку так багато говорять наші опоненти. Мені вдалося поспілкуватись із дипломованим психологом-практиком, членом Національної психологічної асоціації, ведучою груп психологічної підтримки Україно-Норвезького проєкту, автором і ведучою психологічних тренінгів, яка має великий досвід роботи з дітьми і підлітками – Тетяною Денисюк.
– Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, трохи нашим читачам про себе.
– Я маю кілька вищих освіт, серед яких є педагогічна і психологічна, також проходила спеціалізовані курси, на даний час навчаюсь на нейропсихолога. Працюю практичним психологом у Криворізькій гімназії № 10.
– У чому полягає робота дитячого психолога?
– Дитячий психолог вивчає психічний розвиток дитини, її поведінку, соціальний розвиток (до речі, він починається саме зі взаємодії з батьками).
– Перейдемо ближче до теми. Як Ви особисто ставитесь до полювання?
– Я дружина військовослужбовця. Знайомих мисливців у мене немає. Але хочу висловити своє ставлення до цього заняття. На мою думку, добування тварин на полюванні – не має бути основною метою. У першу чергу, для мисливця це захоплення повинно бути особливою філософією і культурою поводження з природою. Полювання має вчити мислити, налагоджувати контакти з природою і розуміти її. Також воно містить такий аспект, як турбота про диких тварин, середовище їхнього існування. Тому, в принципі, до полювання, як до засобу взаємодії з природою, я ставлюсь позитивно.
– Зараз ідуть гарячі суперечки стосовно перебування дітей з батьками на полюванні, навіть є відповідні законодавчі ініціативи. Разом з тим, у багатьох країнах ЄС, США, Канаді діти можуть не лише бути присутніми на полюванні, але й брати безпосередню участь у ньому, що у нас заборонено. Що Ви про це думаєте?
– Найяскравіші спогади, які формують поведінку дорослої людини, закладаються у дитинстві. Мисливство у правильному поданні формує в особистості здатність до самостійності, до прийняття рішень, до свідомих дій. Воно привчає з раннього дитинства до цінності навколишнього світу, свого особистого життя. Якщо це правильно подається, пояснюється батьками суть процесу, то чому б і ні, якщо це, звісно, не суперечить діючому законодавству.
– Адже мисливство не жорстокіше за те, що спостерігає дитина в селі, коли забивають худобу, птицю на її очах?
– Виросла я у селі і знаю про що йдеться. З дитинства знала, що худоба в нас вирощується для молока, для м’яса і для мене весь цей процес не був дивним чи травматичним. Діти, які виросли у місті, відрізняються від тих, хто ріс у селі, але, в принципі, я не бачу нічого погано в тому, щоб дитина була присутньою на законному полюванні з батьками.
Стосовно зброї. Я чула, як мій чоловік розповідав нашій дитині про зброю, про техніку безпеки, про відповідальність і пригадала такий американський експеримент. Дітям, що гралися у кімнаті, підкладали справжню зброю (не заряджену) і спостерігали за їх реакцією. Діти, в яких у родині не було зброї, почали з нею бавитись, наставляти один на одного, тиснути на гачок, а ті, в родинах яких зброя була і вони знали як з нею поводитись, одразу кликали дорослих. І от ця культура поводження зі зброєю і відповідальність не з’являється на рівному місці. Вона виховується. А як її можна виховувати, не знайомлячи дитину зі зброю?
– Ви кажете, сучасні діти і підлітки, що виросли в багатоповерхівках, відрізняються від нас – дорослих, вихідців маленьких міст і сіл. Вони не усвідомлюють і не хочуть вникати звідки береться м’ясо в магазині, деякі взагалі пропагують безбілкове харчування, не розуміючи вплив цього на формування дитячого організму. Вважаєте це нині норма?
– Зараз від народження дитину оточують малофункціональні іграшки, які символізують різних тварин. І, на жаль, головна їх мета – естетична. Тобто вони, здебільшого, для краси і не забезпечують пізнавальних потреб дитини. Вони дивляться на тебе своїми пластмасовими очима, говорять людською мовою, живуть своїм якимось казковим життям. І діти вважають, що й насправді всі домашні й дикі тварини саме такі. Але колись настане такий момент, коли дитина запитає: «Мамо, а що в мене в тарілці? Звідки береться м’ясо?» І відповіді на ці питання неможливо дати, обходячи тему смерті. Деякі батьки намагаються відтягнути цей момент, вигадують різні казки і вважають це блюзнірством та дикунством, але це сувора реальність. Діти іноді думають, що м’ясо і ковбаса росте на полицях супермаркетів.
Такі речі треба пояснювати з раннього дитинства, щоб ці природні цикли були зрозумілими, щоб це не було неочікуваним відкриттям і дитячою психічною травмою. Для формування стійкої психіки дитини потрібна об’єктивна інформація, адаптована під певний вік.
– Противники полювання і присутності на ньому дітей стверджують, що мисливство виховує жорстокість. Але у мене є запитання: чому комп’ютерні ігри для дітей, де скрізь кров і смерть, це норма, а мисливство – ні. Чому популярні нині жорсткі силові види спорту, де противника добивають майже без правил на ринзі – це теж норма, а полювання – ні? Чому одне є аморальним, начебто впливає на формування дитячої психіки і його треба заборонити, а інше – ні?
– Я взагалі не розумію, чому в нас з’явилась зацикленість саме на полюванні? Чому саме воно викликає агресію? Чому не звертається увага на сімейне насилля? Коли батько б’є маму на очах у дитини? Або коли батьки вживають наркотики чи залежать від казино? Чому зациклення на мисливстві, коли є набагато небезпечніших чинників, що негативно впливають на психіку дитини? І про це мовчать, ніхто не збирає петицій, мітингів тощо. Нині під час дистанційного навчання діти цілий день надані самі собі, більшість отримали безконтрольний, необмежений доступ до комп’ютерних ігор, у тому числі, жорстоких, у результаті у них порушуються сон, режим харчування, з’являється тривожність. Діти з цим нині стикаються щодня. Як це можна порівнювати з поодинокими випадками, коли батько раз на рік бере дитину на полювання, яка добре знає що це таке і робить це добровільно. Гадаю, що тут просто упереджене ставлення до полювання і намагання зробите людей, які цим захоплюються, винними в усіх проблемах сучасного суспільства.
Як ви бачите, Тетяна Денисюк – професійний психолог, на відміну від шарлатанів, які виступають від імені антимисливської спільноти, не вбачає нічого травматичного у присутності дитини з батьками на полюванні (звісно, за умови суворого дотримання правил безпеки і діючого законодавства України). Виявляється навпаки, що чим раніше дитина познайомиться зі зброєю і усвідомить шлях шматка м’яса до столу, тим свідомішою і психічно стійкішою вона сформується.
Але питання, кому і з якою метою докладається стільки зусиль, аби дискредитувати в очах суспільства полювання і мисливську галузь, залишається відкритим.
Ну а нам, прихильникам мисливства і традиційних цінностей, треба пам’ятати слова великого Кобзаря: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!», правильно виховувати своїх нащадків, брати їх на полювання, іншим дітям і дорослим доносити правдиву інформацію, популяризувати мисливську справу, дбати про збереження та збільшення дичини в лісах і степах свого краю.
Leopolis.news