У зв’язку із надзвичайно гострою загрозою ворожого вторгнення і, водночас, набранням чинності законів про національний спротив, в країні зараз активно комплектуються підрозділи територіальної оборони. До підрозділів тероборони ЗСУ, в першу чергу, запрошують людей з досвідом служби та участі в АТО-ООС. Дуже багато таких є серед українських мисливців і лісівників.

А ще згідно з законом органи місцевого самоврядування теж можуть утворювати такі підрозділи з громадян, які хоч і не проходили службу, але володіють на законних підставах зброєю. Більше того, професія мисливця, мисливствознавця законодавчо теж віднесена до категорії, що зобов’язує ставати на військовий облік не лише чоловікам, а й жінкам. Тож вітчизняні мисливці знову вносять свою вагому лепту у захист держави.

– Наша мета – масова готовність суспільства до збройної відсічі, – офіційно прокоментував командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України Юрій Галушкін першочергові завдання ТрО. – Озброєна, навчена і готова до протидії нація здатна відбити будь-яке бажання у ворожого солдата захопити та, ба, більше, втримувати територію, населення якої чинитиме спротив.

Водночас, вітчизняні експерти у сфері мисливствознавства слушно зауважують – саме зараз уже варто на загальнодержавному рівні змінити ставлення до мисливської галузі та мисливства від негативу до цілком заслуженої поваги та пошани. Бо мова нині йде про майбутніх захисників держави, рідних міст, селищ та сіл, вулиць і родин. Як доказ – приклад резервістів та територіальної оборони армій країн НАТО.

Ми спитали думку експертів чи готова нині українська мисливська рать стати на захист рідної країни та яких кроків очікують мисливці від влади країни?

Іван Чебаненко, спеціаліст Одеської обласної організації УТМР, мисливствознавець за освітою:

– Коли у 2014 році над країною постала загроза війни, то багато мисливців Одещини і гуртом, і самотужки власним коштом допомагали українським військовим, правоохоронцям, добробатівцям теплим одягом, спеціальною формою та спорядженням, прицілами й тепловізорами – всіма засобами для полювання та активного відпочинку, що згодяться й для військової мети. Ця допомога триває й досі. Чимало мисливців та лісівників нашої області одними з перших пішли на фронт до лав Збройних Сил України та інших військових формувань. Багато хто досі в строю. Є ті, хто загинув, був поранений та став інвалідом.

Зараз в області оголошено набір до бригад тероборони. То мисливці нашого краю теж активно знову одягають військову форму. Не лише чоловіки, а й жінки. До речі, офіційно лише по нашій обласній раді УТМР нараховується близько 10 тисяч мисливців – членів нашого товариства. А, загалом, в області є майже 15 тисяч мисливців. Це серйозна сила та допомога в разі біди, враховуючи специфіку Одещини. Але дуже б хотілось, щоб держава звернула увагу на ті ж проблеми й питання рядового мисливця, про розорюваність територій, різке зменшення кількості дичини та проблему здичавілих собак, котів тощо, неаргументоване розширення природно-заповідного фонду, антимисливську пропаганду на найвищому рівні й приділила вирішенню цих проблем врешті належну увагу. Бо виходить так, що українські мисливці гостро потрібні Україні лише в разі біди? Так не повинно бути!

Михайло Казимир, співавтор навчальної програми гуртка «Юні мисливствознавці», кандидат сільськогосподарських наук:

– Саме слово «мисливець» походить від слова мислити – тобто думати, розмірковувати, володіти певним важливим багажем знань, вмінь та навичок. Справжнє мисливство – це не лише підняв зброю, зробив постріл і все. Це знання від «а» до «я» усіх законів природи у будь-який час доби та у будь-яку пору року, вміння орієнтуватись на місцевості у сніг, дощ, туман, сонце та місяць, знає як розпалити вогнище під проливним дощем, приготувати собі їжу без кухні та холодильника, знає їстівні та отруйні ягоди, гриби, плоди рослин і ще багато чого. Це фізично загартована, морально здорова людина, яка не застудиться під осіннім дощем чи в лютий мороз, бо знає як потрібно вдягнутись і взутись, аби не захворіти. Перелік можна продовжити до безкінечності. А якщо ця людина ще й грамотний мисливствознавець, то вона досконально знає і людські сліди, і автотранспорту, аби протидіяти браконьєрству. І без загартування крім сили тіла ще й сили волі, розуму, інтелекту мисливцем не стати.

Тобто, це люди, які володіють, знають та використовують знання, які можуть знадобитись не лише задля гарного відпочинку на природі.

І в разі біди, хто як не мисливці теж стануть та вже ставали й ще ставатимуть на захист рідного краю? Безумовно, такі люди дуже потрібні війську та правоохоронним структурам. І наша країна, що вже сім років веде війну за свою Незалежність, особливо гостро потребує цих підготовлених людей.

Андрій Чад, мисливець, ветеран АТО, заступник командира добровольчого батальйону «Карпатська Січ»:

– Найважливіша річ, чому вчить мисливство – це витримка та вміння проаналізувати ситуацію за лічені секунди. Ось приклад – загонне полювання на самця козулі. От тоді мисливець на номері має за лічені секунди побачити, обдумати та проаналізувати – чи це самець козулі, а не самиця козулі, не олень чи кабан та заєць, коли краще стріляти або не стріляти взагалі, щоб не влучити у загонщика чи товариша, який напрямок вітру, відстань до цілі тощо. Це лише невелика кількість завдань, які мисливець має вірно вирішити за секунду або дві, перш ніж зробити влучний або невлучний постріл. Так само, наприклад, на чергуванні на блокпосту боєць має відрізнити у натовпі цивільних ворожого розвідника чи шпигуна… Про позитивний вплив фізичної складової полювання на підготовку майбутнього захисника України теж добре зрозуміло.

Зараз багато моїх друзів, колег, знайомих – мисливців, уже стали до лав або готуються стати до лав тероборони. А коли наш батальйон ще у 2014 році лише формувався, до нас приходило багато людей, які або взагалі не служили, або давно були в армії, зате завдяки мисливській справі мали відмінні навички безпечного поводження зі зброєю, влучної стрільби, знали як розрядити-зарядити, зібрати-розібрати її, не боялись гуркоту пострілу.

Як нам особисто на війні допомогли мисливські навички? Коли виявили між нашими та ворожими позиціями тропу кабанів, отже, ця вузенька стежечка не замінована, раз тварини там вільно ходять. Коли вночі стоїш у дозорі без тепловізора в суцільній темряві і лише за тріском гілля можеш визначити, хто це йде у сусідньому лісі – кабан, козуля, лисиця або озброєний до зубів ворожий загін? Коли чуєш тривожний крик ворони, сороки чи сойки, за яким лише мисливці можуть визначити, що поруч хтось є. Бо ці птахи у природі є живою «сигналізацією», які попереджають інших тварин про близьку небезпеку.

Євген Лаврик, начальник відділу охорони та захисту лісу ДП «Лебединське лісове господарство» Сумської області, учасник АТО:

– Якщо взяти нашу область, то вона має чи не найбільший державний кордон із Російською Федерацією. Відповідно, питання безпеки краю надзвичайно актуальні. Дуже багато моїх однодумців, побратимів, друзів – колишніх військовиків, нині діючих мисливців, спортсменів, переможців змагань із силових видів спорту та єдиноборств, ветеранів АТО-ООС уже підписали контракт. До лав підрозділів територіальної оборони записались й деякі лісівники Лебединщини, Конотопщини. Процес триває досить активно. Звісно, такі високопідготовлені, високовмотивовані люди завжди потрібні для допомоги державі у важкий час. Тому ми завжди готові підставити своє плече у потрібний момент.

Микола ЯВОРСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”