Траєкторія Разумкова: від «із грязі – в князі» до розколу і зради

«Із грязі – в князі»

Вперше молодий та амбітний політолог Дмитро Разумков став впливовим гравцем сучасної української політики після долучення до команди Володимира Зеленського, від якого невдовзі отримав посаду спікера українського парламенту.

До цього часу Разумков обертався в третьосортних політичних середовищах, співпрацюючи то з Партією регіонів у 2006 – 2010, в якій був політтехнологом, то з Сергієм Тігіпком, постійно обираючи чомусь саме лояльні до Москви партії і вже тоді демонструючи очевидну проросійську орієнтацію.

Після гучної перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах 2019 року, Разумков, як людина з політологічним досвідом у команді, сформованої не з політиків, опинився серед найвпливовіших коментаторів позиції «Слуги Народу».

Однією з найхарактерніших рис його тогочасної риторики був захист російської мови, якою Дмитро Разумков принципово публічно спілкувався. «Поки я не займаю державних посад, поки у нас триває російська агресія і поки є бажання російської держави захищати російськомовне населення, то під час ефірів я використовую виключно російську мову. Тому що я вважаю, що не треба приїздити на танках, приходити з кулеметами, автоматами та «зеленими чоловіками» та захищати мене як російськомовне населення» – зазначав Разумков в одному зі своїх коментарів, вразивши багатьох українців своєю дивною логікою і нагнітаючи цим звинувачення у проросійській позиції всієї команди Володимира Зеленського. Зрештою, саме питання захисту української мови для Разумкова, за його словами, – «не на часі».

Однак долучення до команди Зеленського стало щасливим квитком у кар’єрі Разумкова, який у метафоричному сенсі «із грязі – в князі» потрапляє з маргінальних політичних середовищ на другу за впливовістю посаду країни.

Розкол і зрада

Випробування владою стало для Дмитра Разумкова, можливо, найважчим, а широкі можливості посади, в послугах якої були зацікавленні найвпливовіші олігархи та фракції, вселили у Разумкова віру у власну значимість, яку, безсумнівно, підтримували зацікавлені політичні гравці – від Ахметова до Порошенка.

В одному з соціологічних досліджень 2021 року, за збігом проведених Центром Разумкова, тогочасний спікер українського парламенту Дмитро Разумков очолив рейтинг довіри українців з показником 32 % підтримки. Такі цифри здатні зумовити запаморочення від успіхів у будь-якого політика. Особливо, якщо врахувати, що рейтинг Володимира Зеленського не стоїть на місці, – адже посада президента вимагає щоденних дій, які не всім зрозумілі і не всім до вподоби в умовах пандемії коронавірусу, російської агресії, економічної кризи та дипломатичних перипетій. Натомість посада спікера парламенту дозволяє залишатися осторонь безпосередньої боротьби за життя і здоров’я українців, і відповідно – не нести прямої відповідальності за наслідки стану справ в країні. Адже спікер парламенту не приймає безпосередніх економічних чи зовнішньополітичних рішень. Не помиляється той, хто нічого не робить – стверджує давнє прислів’я.

Звісно, опитувань щодня проводять багато, і далеко не всі вони репрезентативні, проте молодому політику, який ще вчора перебував навіть не в третьому ешелоні української політики, такі публікації було важко сприймати без відчуття запаморочення від успіхів. То ж чи варто, в такому випадку, бути просто лише членом команди?

Як один з архітекторів партійного та іміджевого проєкту команди Володимира Зеленського на початку виборчої кампанії в 2019 році, молодий політолог Разумков, очевидно, всерйоз сприймав свої політтехнологічні ініціативи як вирішальні фактори успіху Зеленського та партії «Слуга Народу», попри те, що причини політичного успіху Зе-команди лежали зовсім в іншій площині.

А випробування владою, та ще й на такій вагомій державній посаді, лише підкріпило переконання Разумкова у своїй політичній винятковості, що стало підґрунтям для ведення власної політичної гри. Не випадково частиною цієї гри стало налагодження взаємин з політичними опонентами президента Зеленського.

Уже невдовзі після призначення Разумков почав виявляти непомірні амбіції і демонструвати незалежну позицію від фракції, завдяки якій став спікером парламенту. Зокрема, Разумков не підтримав санкції проти медіахолдингу телеканалів Козака-Медведчука, пояснивши це тим, що це питання обговорювалося в РНБО не на засіданні наживо, а у форматі письмового опитування.

«На жаль, це питання було у форматі письмового опитування. Додаткової інформації або позиції від колег, я не чув, і для прийняття таких рішень я використовую закон про санкції... Повинна бути виважена позиція і повна інформація від представників СБУ», – пояснив тодішній спікер причину, чому не допоміг боротися з ворожою російською пропагандою в українському тилу.

Крім цього, Разумков пропонував окрему думку від Зеленського щодо призначення Шкарлета і Вітренка і, навіть, висував альтернативні президентським законопроєкти. Більше того, Разумков, паралельно з главою держави вніс окремий законопроєкт, спрямований на розв’язання конституційної кризи.

Водночас, великого резонансу набув знятий вже за рік спікерства відеоролик з очевидною рекламно-агітаційною роллю Разумкова, який аж ніяк не може нічого не означати, як це пізніше пояснювалося пресі. Ролик, в якому Разумков їде в автівці, заходить до пустої Верховної Ради і працює над документами, мав на меті привернути увагу електорату до нового політичного лідера, який трудиться на благо держави, хоча на практиці це виглядало як дебют власного політичного проєкту, окремого від «Слуги Народу».

Очевидний розкол між президентською фракцією та Дмитром Разумковим  дійшов до того, що Разумков почав неодноразово публічно витупати проти Зеленського то з критикою антиолігархічного закону, то висував альтернативні президентським законопроєкти, то засуджував висунення Зеленського на другий термін. При цьому, свою окрему позицію Разумков пояснював дотриманням «регламенту» та «букви закону»  на противагу тим, хто цього, за його словами,  не дотримується.

За численні дії на посаді Голови Верховної Ради, які більше сприяли опозиційним партіям, аніж монобільшості, Разумкова навіть називали  «спікером опозиції», а сам він це пояснював лише своєю «виключною повагою до парламенту» та «об’єктивністю і безсторонністю». Хоча таку «безсторонність» дуже незручно почали видавати спільні позитивні голосування, в яких фігурували інтереси Ахметова. До речі, саме його вплив був найпомітнішим у подальшому зростанні амбіцій та розколі Разумкова з партією, яка його витягла з низів і поставила на впливову державну посаду.

Як встановили у своєму матеріалі журналісти видання Bihus.Info, саме група Разумкова провалила голосування за законопроєкт, що зобов’язує промисловість модернізувати очисні системи (компанії «Метінвест» і «ДТЕК» Ріната Ахметова є одними із топ-забруднювачів за даними Міністерства екології України). Крім цього «група Разумкова» разом з олігархічними групами голосувала проти призначення міністром енергетики Юрія Вітренка, яке було невигідним саме для бізнесу Ріната Ахметова.

Вихід з партійної команди президента не став для Разумкова несподіваним, а скоріше, навпаки, – закономірним і очікуваним кроком. І Разумков сам неприховано багато зробив для того, щоб цей рубікон перетнути. Зеленський та «Слуга Народу» насправді небагато втратили після виходу Разумкова з команди, адже рейтинг президента тримався не на Разумкові і навіть не на разумкових.

Нерозумна стратегія Разумкова

Створивши після розколу зі своїми вчорашніми соратниками власну депутатську групу чисельністю два десятки колишніх «слуг» з промовистою назвою «Розумна політика», Разумков взявся за формування своєї партії, яка стала ще одним типовим для української політики лідерським проєктом, створеним під одну людину, яка на даний час має гроші.

У своїй політичній кар’єрі Разумков продемонстрував дивну неперебірливість у політичних зв’язках, співпрацюючи і з Ахметовим, і з Порошенком та його командою, при цьому залишаючись спікером від «Слуги Народу». Але у свою  власну команду, після остаточного розриву зі «слугами», Разумков почав набирати навіть найбільш одіозних персон української політики.

Зокрема, у команді Разумкова опинився наймолодший представник закарпатського клану Балог, який відповідатиме у «Команді Разумкова» за напрямок місцевого самоврядування. Як зазначали закарпатські медіа, відкрита «дружба» Разумкова з сином одіозного політика Віктора Балоги почалася у 2020 році. Саме тоді Балога-старший найняв експертів «Центру Разумкова» для організації виборчої кампанії сина в Мукачеві. У 2020 році Разумков відвідав Мукачеве, провів з молодшим Балогою весь день і допоміг Балогам усунути від закарпатських справ столичного куратора від «Слуги Народу» Миколу Тищенка.

До своєї команди Разумков набрав також чимало представників клану Балог, які несподівано почали впливати на заходах Разумкова. За словами політолога, керівника Закарпатського Центру політичних досліджень Віктора Пащенка, Андрій Балога і Дмитро Разумков дуже органічні: «Обидва не є провідниками реформаторських ідей. Метою одного й другого не є зламати систему, бо вони є її породженням. Вони будуть її зміцнювати, відшліфовувати, робити кращою». У їхньому союзі Пащенко бачить більше вигоди для Балоги-молодшого.

«Я б сказав, що більше користі від цього союзу має Андрій, бо, завдяки йому виходить на всеукраїнський рівень. Наскільки мені відомо, Балога-молодший ввійде в п’ятірку виборчого списку Команди Разумкова».

Для розбудови власного політичного проєкту, Разумкову потрібні перш за все гроші і голоси виборців, які йому можуть дати невдоволені владою місцеві феодали – господарі регіонів, які десятиліттями володіють політичним та економічним впливом у своїх землях. І в обмін на допомогу місцеві клани матимуть гарантії недоторканності та розширення власного впливу, для якого молодий яппі Разумков стане черговим трампліном.  Реагуючи на потрапляння Балоги в команду Разумкова, в коментарях у соцмережах громадяни зазначили, що дивно як у політичну силу з назвою «Розумна політика» набирають самих «довбо…бів».

Показово, що у формуванні власної партії, команда Разумкова не оминула нагоди понабирати «акторів та спортсменів», як це часто робили інші партії для маніпуляцій електоратом. Зокрема, до команди Разумкова долучили  першу українку, що підкорила Еверест, Ірину Галай, яка замість того, щоб і далі лазити по горах, буде вирішувати законодавчі та економічні питання держави. Між іншим, Галай – членкиня партії «Команда Андрія Балоги». З одного боку, відомі люди у партії лише додають політичній силі впізнаваності та позитивного іміджу, проте з іншого боку – враховуючи, що Україна є державою з гострими безпековими та економічними проблемами, набирати до управління країною людей, найбільшими заслугами яких є альпінізм – виглядає щонайменше нерозумно.

Хоча складно чекати розумних кроків від політика, який прокладав кар’єрний шлях через зраду, пристосуванство і зв’язки з олігархами, і в якого розумного немає нічого, окрім кореня прізвища.

Катерина ЗАЛІЩЕНКО, для Leopolis.news