Львівські владні гілки почали співпрацювати з художниками-муралістами лише з 2012 року, а раніше ставилися до них різко негативно. Про це сказав Тарас Арм, засновник кластеру для художників «Фарбований лис», у інтерв’ю для видання «Lviv.com». То де розпочинається закон, а де він закінчується?

Вуличне мистецтво здається досить неоднозначним, якщо говорити про його легальність та доцільність. Візуальні елементи невпинно розширюють територію свободи у різних містах України, а Львів аж ніяк не пасе задніх. Чи мають митці дозвіл на таке мистецтво і чи потрібна будівлям новомодна одежа? Чи контролює це влада міста? Стріт-арт – це тільки графіті? Спробуємо розплутувати цей клубок домислів і суперечок про арт-об’єкти.

Стріт-арт VS графіті

Поширена думка, що графіті – це дефініція вуличного мистецтва, але дехто зауважує, що вона є не повною і туди варто додати й інші форми мистецького самовираження.

Насправді ж одні графіті відносяться до стріт-арту, а інші – ні. Та ми звикли називати ними як прості написи без сенсу, так і складні малюнки зі соціальним підтекстом. Першопочаток графіті – це субкультура, що зародилась у 60–70 роках в США як складова частина культури хіп-хопу, яка означала собою протест, порушення законів і правил.

Для того, аби щось називалося графіті, воно мало підпадати таким ознакам:

напис, образ, тег;
створення аерозольним балончиком від руки;
неузгодженість дій з владою;
комунікація з членами графіті-ком’юніті, а не всім суспільством.

Суть створення тегів райтерами – це позначати територію шрифтовими малюнками. Чим важче до неї добратись (дахи, крани і т. д.), тим більший авторитет у тебе. Кожен райтер чи команда мають свій стиль написання тегів, за яким їх впізнають. Їх ставало все більше, відповідно вигадати свій новий та унікальний почерк було важче.

Так мистецтво чи все-таки вандалізм?

Виникає питання, який тоді задум цього субкультурного руху? Очевидно, що аж ніяк не нести глибокі теми через мистецтво в маси, не привертати увагу до проблем, а просто комунікувати один між одним та здобувати більшу популярність серед «своїх». Вона буде залежати від унікальності твоїх тегів, їх розміщення та кількості. Одне з головних завдань – це не потрапити в руки поліції, бо графіті – це незаконно.

Ні серед простих людей, ні серед спеціалістів немає остаточної думки щодо того вважати графіті мистецтвом чи вандалізмом. Хоч воно може бути і тим, і тим, зважаючи на постмодерністські настрої нашої епохи. Вибір за вами.

Стріт-арт, у свою чергу, створюють з метою діалогу зі суспільством чи владою, аби вказати своїми доробками на гострі проблеми сьогодення, нагадати про ціннісні орієнтири або ж просто урізноманітнити естетичним малюнком сіру та не помітну будівлю.

У нього досить різноманітні форми вираження, тому в рукавичку стріт-арту додають трафарети, мурали, постери, скульптурні інсталяції, наклейки тощо. Він теж незаконний і замалювати його можуть вже ввечері того ж дня, навіть попри глибокий сенс. Узгоджене вуличне мистецтво – це паблік-арт. Наприклад, створення муралу за умови згоди влади міста чи власників будинку.

Львівська приманка для туристів

Вуличне мистецтво не треба ігнорувати, адже воно може приносити непогану користь для міста. Зараз йдеться не тільки про його вигляд, але й оригінальне доповнення туристичної візитівки.

У Львові все розпочалось в районі «Підзамче», там і з’явився перший стріт-арт. Він дав початок та натхнення для багатьох робіт у цій місцевості та не тільки, тому тепер можна пройтись цілим мистецьким маршрутом.

Фото: Рубрика

Це не єдине місце, де можна зустрітись з таким вуличним креативом. До того ж у Львові відомою є впливова спільнота митців, які через взаємодію з владою можуть втілити багато цікавих проєктів і втілюють їх. Пригадаймо створену у 2015 році Lviv Street Gallery чи у 2016 році галерею стріт-арту «Фарбований лис». Львів має велику перспективу та непогану базу, аби зробити стріт-арт у більших масштабах привабливою фішкою культурної столиці України.

Зараз важко дати визначення якійсь вуличній роботі, бо багато термінів просто перемішались, а їхні представники втратили ознаки ідентичності свого руху. Та все одно залишаються ті, хто дотримуються ідеології першопочаткового графіті: бунтівного, некерованого, анонімного. Вони в цій справі консервативні та готові час від часу давати нову роботу для комунальників та справи для поліції: це частина їхньої субкультури.

Проте міська влада може надалі робити спроби встановити з ними контакт, аби переманити на сторону благоустрою Львова. Адже завжди знайдуться ті, хто скористаються нагодою втілити якийсь зі своїх проєктів, отримавши до того ж фінансування та схвалення від керівних органів.

Аліна ЧЕРНИК, для Leopolis.news