На західній Україні хаос війни довелося прожити не лише внутрішньо переміщеним особам, а й мешканцям прикордонних громад. Ночі без сну, чергування в палатках і понаднормова робота – саме так протягом першого місяця повномасштабної війни жили мешканці Хирівської ОТГ.

Адже на її території розташовується один з пунктів пропуску Львівщини – ПП «Смільниця-Кросценко». Через цей пропускний пункт з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пройшли десятки тисяч громадян, охочих виїхати закордон на час війни.

Мирослава Королюк, голова Хирівської громади, згадує, як перші дні повномасштабної війни пройшли у містечку Хирів і довколишніх селах.

«Великий наплив громадян розпочався на другий день вторгнення, – розповідає пані Королюк. – Я пам’ятаю, як після того дня прийшла о 02:00 на місцевий вокзал і побачила кілька сотень матерів з малими дітьми. Вони стояли в темряві, було холодно й вогко, на землі калюжі перетворювалися в болото. Побачене привело мене в розпач, я думала тоді, ніяк не зумію осягнути того, що відбувається».

Аби хоч якось врегулювати ситуацію з прибулими, у Хирові вирішили відкрити не лише вокзал, а ще і місцевий ліцей, що колись був інтернатом, а тому має спальний корпус.

На вокзалі розпалили стару австрійську піч, а з класів ліцею винесли парти, замість яких постелили каримати й матраци, принесені місцевими мешканцями.

Наплив людей був настільки великим, що замість запланованої сотні, яку планували прихистити на ніч у спальному корпусі ліцею, там ночувало близько 800 громадян.

Охочих допомогти у Хирівській громаді було, здавалося, не менше, ніж біженців. Хтось віддавав свої матраци, інші – виносили столи та частували прибулих їжею. Ситуація неподалік пункту пропуску була важчою, ніж у містечку, адже черга з автомобілів, що стояли по три автівки в ряд, сягала 15 кілометрів уздовж. Аби перетнути державний кордон, доводилося чекати по 70 годин перед пропускним пунктом. У черзі потерпали від холоду, голоду, втоми й хвороб, спровокованих стресом. В автівках навіть народжувалися діти.

«Я розуміла тих людей. Подумала собі: якби мені довелося стояти в черзі три доби і мої діти захотіли їсти, то мені було б все одно, в кого просити їжу чи яку вітрину бити. Тому я дуже вдячна місцевим мешканцям, які оранізувалися, щоб обігріти й нагодувати подорожніх», – додає Мирослава.

Через кілька діб після ночі 24-го лютого, Хирів разом із Добромилем і Старим Самбором виділили чотири автобуси «Школярик», аби перевозити черех кордон тих, хто прибув без власного авто. Так, за одну ніч «Школярик» проїжджав 16 рейсів, що відповідає 640 кілометрам дороги. Крім цього, на ПП «Смільниця-Кросценко» з’явилася можливість пішохідного перетину кордону, якої ніколи раніше не було.

Пані Королюк згадує, що були й спроби підкупу громадянами працівників пропускного пункту, адже ніхто не бажав настільки довго стояти у черзі. Але після невдалих старань першого сміливця, черги більше ніхто не порушував.

«Для того, щоб допомогти людям, які стояли перед ПП, ми відкрили приміщення колись приватного магазину. На щастя, в ньому зберігся кондиціонер і ми зуміли ввімкнути обігрів. Насправді було б значно легше впоратися з цією ситуацією, якби неподалік пропускного пункту розташовувався готель, – каже голова Хирівської ОТГ. – У нас навіть є комунальна ділянка, виокремлена для задоволення цієї потреби. Але оскільки йдеться про гірську місцевість, ОТГ не зможе впоратися самотужки».

Варто зауважити, що хоча б певною мірою розв'язати проблему перевантаження пропускних пунктів допомогли б сервісні зони – території перед пунктами пропуску, на яких розташовують готелі, заклади громадського харчування, травмпункти тощо. Але на час кризової ситуації з облаштуванням імпровізованої сервісної зони перед пунктом пропуску допомагали і волонтери, і місцеві мешканці, і ЛОДА, за рішенням якої встановили біотуалети.

Мирослава Королюк розповідає: «Я часто їжджу до Польщі у робочих справах і завжди, як тільки перетну кордон, аналізую облаштування тієї території, аби зрозуміти, чого бракує в Україні. В них перед кордоном на кожному кроці розташовані “ночлеги», хоч ця територія і не є надто туристичною. А щоразу, коли перетинаю кордон у зворотному напрямку, помічаю величезну різницю, й стає так прикро за нас».

Станом на зараз, зокрема, перед пунктами пропуску у Львівській області сервісних зон немає, хоч їх облаштування планувалося. Саме з цією метою на Львівщині реалізують проєкт «Адвокація облаштування сервісних зон міжнародних пунктів пропуску Самбірського району Львівської області». Це проєкт, що провадить належну організацію процесу облаштування сервісних зон перед пунктами пропуску «Смільниця – Кросценко» та «Нижанковичі – Мальховичі». Проєкт реалізується ГО «Інший підхід» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».