Михайло Цимбалюк: Вірю, що Україна стане повноправною учасницею МКС

Перейменувати партію – ще не означає почати мислити по-європейськи. Як засвідчили недавні вибори, цього недостатньо навіть, аби повернути довіру всередині країни, чи бодай всидіти у кріслі президента. Бо рухатись в ЄС – це, насамперед, будувати Європу в Україні, виконуючи задавнені обіцянки та відмовляючись від дволикості у політиці. Одне говорити непоганою англійською на Заході, а вдома, прикриваючись патріотичними гаслами, правити, наче сумнозвісні попередники.

Минулого тижня заступник голови Офісу президента Руслан Рябошапка заявив про намір ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Тим самими у ЗМІ заполонили десятки негативних коментарів, більшість яких зводилися до того, що через це українські військові можуть потрапити на лаву підсудних Гаазького трибуналу. Це, звісно ж, фейк, що не витримує жодної критики в середовищі компетентних у міжнародному праві. Проте масована контратака випадковою, як і дим без вогню, не буває. А її витоки слід шукати у недавній історії нашої молодої держави.

Передовсім зауважу, що минає вже двадцятий рік з часу підписання Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС), який у нас часто називають «Гаазьким трибуналом». І вже майже 20 років минуло, як ми зобов’язались ратифікувати цей документ! Проте наша країна так і не спромоглася стати учасницею першого постійно чинного міжнародного суду, який розглядає найвагоміші злочини – геноцид, дії проти людяності, воєнні (не військові) злочини та агресію.

Аж раптом 7 лютого 2015 року Петро Порошенко, виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, заявив, що Україні до ратифікації Римського статуту знадобиться мінімум рік, пояснивши, що для цього «нам потрібні конституційні зміни». Наприкінці 2015 року, у президентському конституційному законопроекті Порошенкове «хоч зараз» перетворилося на «колись; можливо, за три роки»!

Тож чому попередня влада так вперто відтягувала ратифікацію за своєї каденції та протистоїть їй нині? Незважаючи на те, що зобов’язана була це зробити за Угодою про асоціацію з ЄС. Адже вона давно набрала чинності, а своє «домашнє завдання» і обіцянку перед ЄС Україна так і не виконала! Забули й про публічні обіцянки зі сцени Майдану зробити це одразу після перемоги революції. Ігноруючи, врешті, громадську думку: за даними соцопитування, проведеного на замовлення AmnestyInternational в Україні, 73% українців виступають за залучення МКС до розслідування воєнних злочинів.

Невже справа й дійсно лише у страхах колишнього президента, що його як ексголовнокомандувача української армії, судитимуть в Гаазі за некомпетентні накази, які призвели до загибелі сотень людей під час військових дій в Іловайську і Дебальцевому? Навряд, бо МКС військових розпоряджень не розглядає. Скоріше, боїться відповідальності за те, що відбувалося на Сході України в умовах правового режиму мирного часу під назвою АТО. Бо це – свідоме й грубе порушення законів та звичаїв війни. Як і арешт та засудження українськими судами комбатантів та російських військовослужбовців, які брали участь у воєнному конфлікті: з погляду міжнародного права, вони є не злочинцями, а військовополоненими, і підлягають не засудженню, а інтернуванню.

А от чим цей страх може насправді живитися, так це те, що на відміну від страшилок Адміністрації Президента та нардепів про ризики для українських військових, реальна практика роботи Міжнародного кримінального суду свідчить – він розглядає справи на рівні вищого командування та керівників держав. Власне безпека й добробут найвищого з них завжди були і залишаються головними пріоритетами попереднього Гаранта Конституції.

Тим часом серед європейських країн до Римського статуту не приєдналися лише Туреччина та чотири пострадянські країни – Азербайджан, Російська Федерація, Вірменія та Молдова.

До того ж, визнавши юрисдикцію МКС, але не бажаючи ратифікувати Римський статут, Україна добровільно позбавлена низки прав країн-учасниць. Зокрема, без ратифікації Україна не може брати участь в Асамблеї держав-учасниць суду, що вирішують стратегічні питання; українці не можуть працювати у канцелярії прокурора та претендувати на обрання суддею МКС від України. Натомість ратифікація Римського статуту розширить можливості прокуратури МКС щодо покарання винних в анексії Криму та притягнення до відповідальності комбатантів так званих самопроголошених республік «ДНР» та «ЛНР» за порушення міжнародного гуманітарного права.

30 червня цього року врешті набула чинності поправка до ч.6 ст. 124 Конституції України, що дозволяє визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду шляхом ратифікації Римського статуту. Тож, зважаючи на те, що принаймні три партії, що пройшли до Верховної Ради ІХ-го скликання, «Слуга народу», «Голос» та «Батьківщина» підтверджують готовність ратифікувати Римський Статут, вірю, що Україна вже найближчим часом стане повноправною учасницею МКС.

Leopolis.news