«Референдум», приєднання «ЛНР і «ДНР» до складу РФ, як «логічний» етап «спеціальної воєнної операції» були зрозумілим планами російського військово-політичного керівництва. Але щось пішло не так.

«Технічні проблеми» від ЗСУ

На сьогодні, ідея провести референдуми з приєднання до РФ на окупованих Росією територіях частин Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей має всі шанси бути відкладеною. В першу чергу тому, що Збройні Сили України ніяк не дають реалізувати навіть оголошену Путіним «угоду про дружбу з Донецькою і Луганською народними республіками» до «контрольної дати» 11 вересня 2022 року. Причому, серед найбільш «відбитих» воєначальників російського Генштабу немає тих, котрі здатні пообіцяти вихід окупаційних військ на межі двох областей на цю дату. А з урахуванням переміщення на південь значної частини російських армійських підрозділів, виконання такого надзавдання стає зовсім примарним. Проте, є ще й інші причини, чому йти «референдумним шляхом» аналогічним з анексією Криму для Росії стає складно і непривабливо. Детальніше про них.

Легітимність «процедури»

Поруч з «технічними проблемами від ЗСУ» котрі не дозволяють провести «референдуми» на всіх територіях перелічених областей виникла ще одна серйозна проблема. Анексія Криму , затверджена «референдумом» відбувалась у 2014 році швидко, практично без відтоку мешканців з правом голосу. У 2022 році ситуація у Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях зовсім відмінна тієї. Бо значна частина населення фізично покинула території, котрі захопила російська армія. Хто виїхав до інших українських областей, хто за кордон, є ті що і до Росії. Особливо це стосується знищених росартилерією міст. То хто ж тоді прийде голосувати на цей «референдум»? Сільське населення? Але і там відтік дуже значний. То який «референдум» коли на територіях окупованих областей не більше 30 % населення? А є ще й частини регіонів котрі окупувати не вдасться. Така собі легітимність «процедури» проведення і визнання результатів «референдуму». А тут ще й соціологічні дані, про те, що 80% мешканців окупованих не підуть на «дільниці з референдуму». Дійшло до того, що під час відвідин російськими топами на чолі з Д.Мєдвєдєвим Луганська ця «референдумна» тема навіть не стала меседжами для ЗМІ у підсумку «візиту».

Навіщо було «городити»?

Росія поклала багато зусиль на «міжнародне визнання» ОРДЛО. Не те, щоб Сирія і КНДР щось важили на міжнародній арені, але. Це ж врешті не Абхазія там якась. От навіщо було працювати на визнання «незалежних республік» щоби потім приєднати одну і частину іншої за підсумками «референдуму» до РФ? Зрештою міжнародна робота не така вже й проста, щоби її результатами ось так пожертвувати. Для когось може і екзотична причина, але і вона, повірте підточуватиме ідею «референдумів».

Хто «це все» буде утримувати?

На війну за імперські інтереси Росія ніколи не жалкувала грошей. На танки, гармати, снаряди та інші засоби вбивства. Але утримувати знищені своїми ж руками «нові суб‘єкти федерації» котрі «за результатами волевиявлення» увійдуть до Росії це економічно досить накладно. Як мінімум можна це питання відкласти до «завершення спеціальної воєнної операції». Тобто затягнути, а там як вийде.

То що ж з «референдумами»?

Голосів «проти референдумів», «не на часі» у російській еліті зараз точно небагато. Ну ж бо вирішує все «великий Пу». Але істотне уповільнення російських військових наступальних дій на сході помножене на критично недостатню легітимність проведення «процедур волевиявлення» разом з економічним зашморгом робитиме своє. До того ж – час збігає, вже друга половина серпня, а «референдумний процес» так і не розпочався . То ж диви, і не «зростеться».

А тим часом, усім нам українцям варто максимально скористати з цієї паузи.