У Православній, Католицькій та Протестантсько-євангелічних церквах всього християнського світу Пасха має найвищий статус торжества. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).

Старозавітна Пасха — Песах святкують на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі — перехід від рабства до свободи. Воскресіння Христове — це перехід від смерті до життя, звільнення людини від тягаря гріхів, це вихід, перехід людини з рабства гріха і зла до свободи, любові, добра.

Наразі дослідникам доволі важко з'ясувати, коли і за яких обставин виникли ті чи інші великодні обряди. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково зовсім зникла, оскільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».

У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці та розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо.

У великодніх звичаях, відомих здебільшого із записів очевидців XIX—XX ст., простежуються сліди трьох різних, нашарованих один на одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне для всі слов'ян, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв, «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основних ідей весняного свята сонця, з якої випливали й подальші, на кшталт того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Люди принесли до церкви великодні страви на освячення. Олександрія (Кіровоградщина), 2015 рік.

Великодня Служба Божа триває всю ніч (або розпочинається рано-вранці). Її найурочистіший момент настає тоді, коли священник сповіщає: «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хрону та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися» свяченим.

Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар (ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.

Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на виданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте». Після розговин молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо відкрите». Після розговин починали дзвонити на дзвіниці, а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам згаснути.

Також цей день називають Світлий Понеділок. За древнім повір'ям, треба спостерігати за погодою в понеділок — наприклад, якщо понеділок дощовий, то можна очікувати і дощове літо.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на гробках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості з освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

На Полтавщині вважається, що оселю у цей час оберігають та прикрашають дерев'яні птахи, підвішені до балки.

У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а із соломи.

Значну увагу також приділяють прикметам Великодню. Наприклад, якщо ніч напередодні Христового Воскресіння буде зоряною — це до гарного врожаю. Якщо бачили уві сні перед Великоднем померлих родичів — вважалось, що весь наступний рік не будуть хворіти. А якщо під час хресного ходу не згасла свічка — рік буде щасливим.

Дані взято з Вікіпедії.

Підготував Володимир Піняжко, Leopolis.news