Майор Олена «Ластівка» Мокренчук: жінок на фронті побратими бережуть

Мама Олена

Контракт зі збройними силами жінка підписала у 2015 році, коли їй виповнилося вже 48 років. А до того – активно волонтера, їздила до бійців на передову, привозила їм різні речі та морально підтримувала.

Розповідає, що народилася у Донецькій області у місті Сніжному (окуповане з 2014 року). Але у 2004 році змушена була покинути рідний дім, оскільки регіон під керівництвом Віктора Януковича перетворився на місце, де все вирішувалося не за законом, а силою, брехнею, підкупом та вбивствами.

«Коли Янукович переїхав до Києва, то почалося те саме вже тут: вбивства, терор та інше. Ще була надія на євроінтеграцію, яка стримуватиме перетворення України на державу з тоталітарним управлінням. А потім настало 21 листопада 2013 року і ми вийшли на Майдан. Я добре розуміла, що Янукович зробить з України Донбас», – розповідає вона.

Ще до анексії Криму та захоплення Донецька Олена Мокренчук встигла з’їздити у ці місця та попрацювати як журналіст.

А з початком активних бойових дій у 2014 році розпочала волонтерити.

«Коли бійці з Заходу приїхали захищати мій Донбас, а я буду відсиджуватися у Києві – це геть неправильно», – вважає жінка.

Вона би захищала свою Батьківщину зі зброєю у руках. Тим більше, що стріляти навчилася ще у 16 років. Але тоді осіб з донецькою реєстрацією не брали до війська. Тому залишалося тільки волонтерити. Бійці навіть подарували їй значок у формі ластівки. Ставлення до неї увесь час було теплим, як до мами.

«Вони казали – ви як ластівка літаєте по гніздечках і нас годуєте», – говорить жінка.

Бійці її чекали не стільки через подарунки, скільки щоб поговорити та вилити душу. Чоловіки розповідали про свої переживання, відчуття та мрії. Інколи ці зізнання були такими, що не поділишся ними ні з ким. А їй – можна. Пані Олена обіймала, слухала та заспокоювала. Хлопці знали, що їхні таємниці залишаться таємницями.

Солдат «Ластівка»

Згодом вона взяла собі позивний «Ластівка».

Все змінилося у 2015 році, коли цю дискримінаційну складову скасували.

«Я прийшла до командира 72 окремої механізованої бригади Андрія Соколова. І він мені каже: «Олено, якщо така любов – то треба оформити стосунки офіційно». Я починала з солдата. І думки не було, що колись стану майором. Майори для мене були небожителями. Як от майор Валерій Гудзь чи майор Михайло Драпатий. І коли ми всі були шокованими і не знали що робити, ці люди знали і робили», - каже нині чинний майор ЗСУ Мокренчук.

Пані Олена – мама чотирьох дітей. Родина була здивована таким її сміливим рішенням. До неї навіть приїхала старша донька, аби відговорити маму від такого кроку.

«Я їй сказала: «Доця, ось ти приїхала у Волноваху. Знаєш чому? Тому що ми тут стоїмо  А у Сніжне, де поховані мої  бабця та дідусь – ти вже поїхати не можеш. І у Донецьк, де ти раніше вчилася – не можеш», - переказує вона.

На жаль, на сьогодні Волноваха, де похований тато пані Олени, так само окупована.

У бригаді Олена Мокренчук обійняла посаду пресофіцера. Хоча вона воліла би стріляти й вбивати ворогів.

«Командир сказав: «У бригаді – п’ять з половиною тисяч чоловіків, котрі вміють стріляти набагато краще, ніж ти. А ти роби те, чого ми не можемо. Твоє завдання – щоби наші діти знали чим ми тут займаємося. І коли нас не стане, щоби було кому про нас розповісти», - говорить військовослужбовиця.

Жінка на війні

Як зазначає пані Олена, жінок в армії є багато. І. в основному, їй намагаються ставити на посади, де не потрібна чоловіча сила.

«Чоловік з цих робіт вивільняють та переводять на інші. А кухарями, медиками, діловодами та іншими стають жінки», – каже вона.

Також майор Мокренчук зазначила, що на війні дуже важко сприймається коли гине жінка. Тому жінок намагаються не пускати на передову.

«Коли гине побратим, то чоловіки сприймають це болюче, але розуміють, що вони всі на це погоджувалися. А ось коли гине жінка, то вони вважають, що її не вберегли. Мене також намагалися не пускати на передову», - говорить пані Олена.

Попри те, у ЗСУ є жінки-танкісти, жінки-снайпери, жінки-водії, жінки-бойові медики. Але це – скоріше виключення.

«У нашому підрозділі була жінка, командир мінометної батареї. Вона – професор математики. Командування побачило, що вона дуже гарно робить розрахунки і її призначили командиром. Її батарея була найкращою – влучення в ціль було стовідсотковим», – розповідає «Ластівка».

Ти – наш ангел, посланий Богом

Зараз вона працює на посаді офіцера управління зв’язків з громадськістю ЗСУ. Розповідає, що минулого року управління робило проєкт «Незламна Україна», до якого залучили поранених військових та цивільних, котрі постраждали від повномасштабного вторгнення росії.

Прокт складається з постерів, на яких розміщено фотографії бійців та цивільних з розповідями про них.

«Ми спілкувалися і хлопці розповідали хто та як отримав поранення. Ось один розповідає, як вони захищали Макарів. І на них сунула колона російських танків. Боєць схопив ПТУР, вистрілив та підпалив передній танк. Це була весна, можливо було проїхати по дорозі, а навколо – болото. Тому колона танків розвернулася і поїхала в інше місце», – розповідає пані Олена.

Цією розмовою зацікавилася пані, котра виховує дитину з інвалідністю. Вона почала розпитувати та уточнювати деталі: коли це сталося, чи був за спиню бійця такий-то будинок, чи бачив він тоді те й те.

«І ось вона каже: «Ми в цьому будинку з сином ховалися». Вибратися вони не могли, тому що дитина на колісному візочку. Вона розповідає: «Ми сидимо в цьому будинку та бачимо, що їде колона танків. І, здається, вони зараз проїдуться прямо на нас. Ми почали молитися, просити Господа прислати своїх ангелів та захистити нас. І тут бачимо: перший танк загорівся, а інші розвернулися і поїхали геть. То ви і є той ангел, котрого Бог нам послав?», – переказує військослужбовиця.

Маріанна Попович, для Leopolis.news

Фото зі сторінки у соцмережі Олени Мокренчук