Зараз вони щодня виконують завдання з мобілізації. Ми спробували з’ясувати, як проходить їх служба в новому умовах. Чи варто боятись повісток? Чи виникають труднощі при спілкуванні з людьми та чи трапляються конфлікти? Своїм досвідом з нами поділились солдати Іван Герін та Роман Сивків, які служать в районному ТЦК та СП.

Вперше Іван проходив службу з 2014 по 2015 рік у 80-й бригаді.

Роман в ЗСУ був з 2014 по грудень 2017. Пройшов Піски, Донецький аеропорт, Щастя, Станицю Луганську, Кримське.

24 лютого 2022 року, у перший день війни, хлопці самі прийшли до військомату. Майже одразу вони виїхали на виконання бойового завдання у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

«Перше місто, де зупиняли ворога – це був Вознесенськ. Коли москалі заходили і хотіли оточити Миколаїв. Це був перший бій, у якому приймала участь наша славна 80-ка», – розповідає Роман Сивків.

Відео, що він показує з власного телефону, демонструє яскраві кадри захоплення ворожого БТР, який вже згодом нищив російські війська під синьо-жовтим прапором.

«До ТЦК нас перевели, як обмежено придатних до військової служби. Поранення. Кожен громадянин має виконати свій конституційний обов’язок. Захистити в першу чергу себе, свою сім’ю, своїх дітей, рідних. І не ухилятися від служби», – говорить Сивків. У нього 13 поранень. Дружина інвалід 3-ї групи. Виховують трьох дітей.

«Спочатку, коли почалася війна, усі хотіли захищати Україну. А тепер такі як ми, пішовши в перші дні воювати, сьогодні через стан здоров’я, вже не можуть бути ефективними бійцями. І щодня є загиблі і поранені. Їх треба замінити, треба підготувати резерви. Тут у Львові все спокійно, тихенько. І немало людей собі думають про нас, що от вони військові, хай собі воюють. Одні кажуть, що то взагалі не їх обов’язок», – продовжує розмову Іван Герін.

Іван та Роман сьогодні, здійснюючи мобілізаційні заходи, виконують завдання із залучення військовозобов’язаних до ТЦК та видачі повісток. На їхню роботу цивільні реагують по-різному.

«Дурні розмови ведуть люди між собою, що сьогодні мене мобілізували, а завтра я поїду на фронт. Це неправда. Навчання відбувається три місяці, багато хто готується за кордоном. І ми це людям постійно доносимо і спростовуємо панічні чутки, що розганяються російськими телеграм-каналами. Їх мета – розхитати політичну та мобілізаційну обстановку в українських містах», – наголошує Іван.

Чи трапляються конфлікти під час вручення повісток?

«Люди відмовляються. Але є мобілізація. Якби всі вчасно з’явилися у військкомат і уточнили свої дані, то не було б цього роздавання повісток на вулиці. Її вручення ще не означає, що відразу заберуть в армію. Найважливіше – стан здоров’я. Визначається придатність людини до служби. Якщо особа здорова і придатна, то обов’язково скеровується на навчання. Але і обмежено придатні також можуть стати корисними у нестройових частинах або логістичних структурах. Дуже потрібні ІТ-ішники. Вони працюють операторами дронів, моніторять ситуацію тощо. Територіальні центри комплектації намагаються максимально використати мобілізованих за їх спеціальністю», – розповідає про свою роботу Роман.

«На щастя якихось бійок чи застосування сили не траплялося. Були випадки, коли дехто з чоловіків просто втікали. Ми не бігаємо за такими. Не пасує, щоб бойові солдати ганялись за тими боягузами.

Трапляються і такі, хто прямо каже: «Ми вас туди не посилали».

Або: «Ви військові – ви й воюйте».

Але зараз в Україні всі повинні бути військовими. Ми от солдати, але в одному окопі з нами воювали і майор, і капітан, і лейтенант, і сержант. Має бути командна гра, злагодженість. Нашим головним завданням є знищувати ворога, а не шукати внутрішніх ворогів там, де їх немає», – говорить Іван Герін.

«Ми не ведемося на провокації. Є такі диваки, що стверджують, наче вони не громадяни України, а громадяни планети Земля, тому й не підлягають мобілізації. Ну от хай захищають тоді рідну планету від дикунів, а не шукають виправдань. Є ще такий собі Стахів. От знову організовує якісь пікети, хоча, так як він себе позиціонує свідомим громадянином, мав би спрямувати свій потенціал на користь Батьківщини. Кого вони провокують? Ми люди, які добросовісно виконали свій обов’язок. Захищали до останнього країну, поки дозволяло здоров’я. Боляче чути, коли нам закидають «а чого ви тут у Львові, а там не воюєте». Більше хочеться ворога нищити, ніж когось переконувати, що це важливо. У мене 5,5 років участі в активних бойових діях в десантно-штурмовій бригаді. В чому мене можна звинуватити? Що залишився живим? Я можу запитати ту саму людину: де вона була всіх цих 9 років і чому вона не набралася військових навичок. За цей час можна було вивчити будь-яку військову спеціальність. У нас війна не йде від 24 лютого 2022 року. У нас війна йде з березня 2014 року», – відверто пояснює Роман.

Хлопці розповідають, що при спробі вручити повістку дехто, не соромлячись, ображає: «Кажуть, що ми не військовослужбовці, а подібні до них. Типу якісь невідомі підійшли. Хоча ми завжди представляємося, показуємо припис на виконання завдання. Але здорові на вигляд мужики грають вар’ята».

Від початку повномасштабних бойових дій з Львівщини відбуло на фронт близько 3,5 тис. працівників територіальних центрів комплектування. Є втрати серед особового складу. Близько 600 військовослужбовців, які отримали поранення в боях, сьогодні несуть службу у львівських ТЦК. Ще понад 300 військових, які зараз проходять лікування та реабілітацію, невдовзі продовжать службу в складі команди ТЦК та СП.

Також з військовослужбовців ТЦК сформовано кілька батальйонів. Перший нещодавно вийшов з-під Бахмута та перебуває на відновленні, другий зараз боронить Сумщину, а третій успішно жене ворога від Часового Яру до околиць Бахмута, завдаючи йому величезних втрат.

Андрій Болкун, Leopolis.news