З солдатом Юрієм Брелем спілкуємося у Червоноградському РТЦК та СП. Після важкого поранення він продовжує службу у районному територіальному центрі комплектування. Щоб не втрачати фізичної форми, наскільки дозволяє здоров’я він активно продовжує займатися спортом. Нещодавно взяв участь у кількох змаганнях для ветеранів ЗСУ. І здобув призові місця. Розмовляємо з ним про війну та мир, про фронт і тил, про героїв та ухилянтів ...

Як розповідає 41-річний Юрій Брель, спортом він займається ще зі шкільних років. Обрав бокс, бо цей вид формує реакцію, витривалість, вчить захищати себе та давати здачі. Як і всі патріотичні хлопці, пройшов Майдан, Революцію Гідності. Вступив до «Правого сектору», очолив молодіжне крило цієї організації в Червонограді, а пізніше і всю районну організацію.

У 2014 році, після початку війни з росією, бійці «Правого сектору» практично відразу були залучені до захисту України. Формувалась Українська добровольча армія. Підрозділ Юрія Бреля був задіяний в Пісках, пізніше їх перекинули під Маріуполь. У 2016 році повернувся на Львівщину, де його призначили керівником підрозділу територіальної оборони. Після початку повномасштабної війни у 2022 році разом з товаришами пішли у воєнкомат. Скерували служити у війська протиповітряної оборони.

«Наша частина стояла під Попасною. Йшли важкі бої. Під час однієї з евакуацій поранених прикривав їх вивезення. І сам потрапив під обстріл. Був поранений в ноги. Вже самому треба було чекати на евакуацію. Довго лікувався по госпіталях. Зараз пересуваюся з милицями. Але продовжую службу у Червоноградському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки», – говорить Юрій Брель.

Згадує, що якось прочитав про змагання стронґменів серед ветеранів Збройних сил, які отримали поранення. Проводяться вони під патронатом відомого українського стронґмена Василя Вірастюка. Хлопці змагаються у різних дисциплінах. Головна ідея – щоб поранені військові проходили належну реабілітацію, були фізично активними, почувалися затребуваними та власним прикладом мотивували інших.

«Командир підтримав мою ідею. Це змагання всеукраїнського рівня. Вони відбуваються в різних категоріях, залежно від отриманих поранень. Я брав жим штанги, веслування, байк. Ставив праву ногу на підвищення, а лівою крутив педаль. На змаганнях в Ужгороді зайняв 1 місце в категорії «жим лежачи», та 2 місце в категорії «Ейрбайк». Загалом виборов 4 медалі. Такі змагання неймовірно важливі для мотивації і підтримки духу. Не можна опускати руки. А й окрім того, демонструємо важливість занять спортом. Бо і поранені можуть тут в тилу приносити користь на різних посадах. Та й для колективу це престижно. Зараз гинуть тисячі, але якщо прийде москаль, то будуть гинути мільйони. Він не пошкодує нікого, розумієш. І це мають розуміти в цій же Польщі, і на Заході», – розповідає Юрій Брель.

Питаю, як його родина відноситься до того, що він добровільно пішов служити. Розповідає історію, як колись окремі хлопці, що відслужили строкову службу, хвалилися своїми накачаними тілами. А зараз у них раптово купа проблем з’явилася, спина болить й щось таке подібне. Суцільні ходячі болячки, які мають слабий дух. Вони й ухиляються від мобілізації.

«Мої рідні мене підтримали. Хлопці мають розуміти, що ж не всі відразу на «передок» їдуть. В армії є багато спеціальностей, на яких можуть працювати і люди з певними обмеженнями по здоров’ю. Зараз немає жодних проблем із забезпеченням війська, як в перші місяці війни. До людей треба достукатися, знайти відповідні слова, переконати. Кожна людина народилася для того, щоб жити і померти. Тільки як вона помре: чи в ліжку чи як герой, то вже інше питання. Ми всі хочемо, щоб Україна була реально незалежною. А це так просто не дається. От, навіть, до Львова «шахеди» прилітають. І в глибокому тилу можна загинути. Сидячи на дивані, війну не виграєш. Звичайно, що на фронті страшно. І за перший чи другий приїзд в зону бойових дій цей страх не пройде. Але до всього звикаєш. І вже дивишся на це все, як на роботу. Важку, але потрібну роботу. Але, звичайно, до кожної роботи треба відноситися відповідально. Насамперед: нуль алкоголю. Є випадки, коли ворожий снайпер «знімав» таких розбалансованих любителів випити», – розповідає Юрій Брель.

Він говорить, що всі люди повинні усвідомити, що ця війна є справою усього народу. Без ротації, навчання, нових кадрів ЗСУ буде непросто. У вільний від несення служби час Юрій Брель продовжує тренуватися. Цьому бажанню не стають на заваді й милиці, на яких він продовжує пересуватися після поранення. На щастя, є й повне розуміння і підтримка командирів. Бо гасло «Важко в навчанні – легко в бої» – то не прості слова, а перевірена практикою бойових дій життєво важлива настанова. Тому Юрій Брель готується до нових змагань. Нескорених ворогу нікому і ніколи не подолати!

Розмовляв Андрій Болкун