14 жовтня одне з найбільших християнських свят – Покрову Пресвятої Богородиці. Цей день, традиційно, також пов’язують і з запорізьким козацтвом. На сам кінець, віднедавна, саме 14 жовтня ми вшановуємо сучасних героїв, на чиїх плечах тримається цілісність України й наші з вами спокій та безпека. Але повернемось до першого контексту – релігійного, адже саме з нього все розпочиналося. Покрова була і залишається одним із найбільших християнських свят. Це виражається навіть на рівні посвят храмів. Особливо характерною традиція називати храми покровськими була в козацький період, в центральній Україні. Але часто зустрічаються такі храми і на західних теренах. Зокрема, у Львові. Про один з них, кафедральний собор ПЦУ у Львові– Свято-Покровський храм, зараз поговоримо.

Genius loci

Львів – це не сім вершин, як воно було в Римі, але три – це точно. Вершин, звичайно ж, насправді більше трьох. Саме на одній з них і стоїть сучасний Свято-Покровський храм, що на вулиці Михайла Грушевського. Можна багато розказати про місце, де було побудовано святиню. Тим не менше, ми зробимо по-іншому, спустимося нижче і розкажемо про щось інше.

Даний маневр зовсім не випадковий. Прямо під храмом, приблизно там, де сидить найвідоміший у Львові Михайло Грушевський, стікаються потічки. Це дає початок основному руслу нашої “невидимої” і підземної водойми – річці Полтві. Тому зовсім недаремно це місце сьогодні “охороняє” пам’ятник Михайлу Грушевському. Точно так, як до нього це робив монумент драматургу Александру Фредро (сьогодні у Вроцлаві). Але першою тут стояла звичайна давня криниця, наче підкреслюючи цим магію даного місця.

Пам’ятник Александру Фредро у Львові

Зелений дах Свято-Покровського храму є чудовим маркером і орієнтиром, до якого можна прив’язати погляди тих зацікавлених гостей нашого міста, які хочуть дізнатися, де починається львівська “неіснуюча” річка.

Криниця на Академічній

Святиня як продовження давнішої історії

Сучасний храм Покрови, що на вулиці Михайла Грушевського, будувався у 1739 – 1745 роках як костел святого Миколая. Фундаторами будівництва були Самуель Мухавецький та очільник Руського воєводства Ян Яблоновський. Цей храм зводили для досить давнього і дуже неординарного католицького ордену – тринітаріїв. Про останніх у Львові нагадує одразу декілька локацій. Монахи тринітарії прийшли до нас наприкінці XVII століття. Базувались спочатку недалеко від Краківської брами. На місці, де сучасний храм Преображення Господнього, були їхній монастир та перший костел – Трійці.

Пізніше під потреби тринітаріїв фундували ще одну ділянку – на тодішньому Галицькому передмісті Львова. Там у останні роки XVII століття і звели дерев’яні монастир та костел. У середині XVIII століття комплекс переробили у камені, тоді ж спорудам було надано сучасного вигляду. Оскільки фундатором був жидачівський підчаший Миколай Стжалковський, храм було названо в честь його патрона – святого Миколая.

Проти всіх вітрів

“Тринітарська” історія комплексу, а з тим – і відповідний період, закінчились з установленням у Львові австрійської адміністрації. Одним із принципових кроків останньої стало проведення касації – закриття значної частини орденів і монастирів. Також було скасовано і тринітаріїв. Зустрічається інформація, що на той момент у храмі Миколая було 10 вівтарів, амвон і орган. У такому стані та вигляді костел став парафіяльним і був переданий місцевій громаді.

Давній вигляд Покровського храму

У першій половині ХІХ століття храм знову було передано під опіку монахів – цього разу ордену Товариства Ісусового.

Храм знань

Як давній костел Миколая, так і сучасний храм Покрови “потрапили” у дуже хороше “товариство” – мова йде про університет. У середині ХІХ століття приміщення колишнього єзуїтського конвікту було передано у розпорядження Львівського університету. Певний час там навіть знаходився головний корпус університету – до моменту передання університету корпусу колишнього Галицького Сейму (вул. Університетська, 1).

Храм також пройшов через подібну історію – уже після закінчення Другої світової війни, на початку 60-х років ХХ століття, святиню передали під книгосховище університетській бібліотеці. Відтак його сакральні функції було поновлено лише після падіння радянської влади – на початку 1990-х років. Ця сторінка історії, тепер уже Свято-Покровського катедрального собору ПЦУ, продовжується і до наших днів.

Інтер’єри

На зміну пишному і трошки химерному бароко, прийшло естетично витримане, тонке та гармонійно-чутливе рококо. У такому стилі і було зроблено інтер’єри в храмі. Святиня складається з трьох нав, має склепінчасті перекриття. При цьому, центральна нава є досить широкою, а дві бічні – суттєво вужчими. Картину внутрішніх декорацій доповнюють волюти і карнизи з пілястрами – усе вдало поєднано між собою і не викликає відчуття, що стилізованих архітектурних прикрас є забагато.

На особливу увагу заслуговують ліпнина, різьблення по дереву і скульптура. До прикладу, ліпний декор у храмі відносять до XVIII століття. Виконання даних робіт приписують монаху Л. Печицькому з Підляшшя.

Відзвук минулого. Чого не побачити?

З кінця XIХ століття перед храмом стояла фігурка Яна Непомука, чеського мученика і святого XIV століття. Та сама фігура, яка колись знаходилась поруч з мостом через річку Полтву – на Галицькому передмісті, сучасний проспект Шевченка. До костелу Миколая фігуру перенесли після того, як Полтву закрили у колектор. Перед костелом вона стояла посеред круглої клумби. Пам’ятка зникла після подій 1939 – 1940 років.

Про пам’ятки і реліквії

У лівій наві храму зберігається старовинний вівтар. Його, традиційно, називають вівтар Шольц-Вольфовичів (від знаної і багатої львівської родини). Саме останні й давали кошти на створення реліквії. Якщо точніше – це був Ян Шольц-Вольфович. Вівтар зроблено із чорного мармуру й алебастру. Датують його кінцем XVI століття. Головна його тема – це “Страсті”. Спочатку вівтар знаходився у латинській катедрі. У 1765 році цей витвір мистецтва було передано до (на той момент) костелу Миколая, де вівтар зберігається до сьогодні.

Вівтар Шольц-Вольфовичів

Головний вівтар святині є практично ровесником храму. Його зробив видатний львівський майстер, один із найбільш талановитих творців свого часу Себастіян Фесінгер. Привертає увагу і унікальний для Львова амвон – він у вигляді човна апостола Петра. Ми бачимо сіті, які звисають з судна. Підтримують цю рибацьку снасть апостоли Петро і Павло. Даний амвон загалом типовий для стилістики епохи бароко, але практично єдиний такого типу у Львові.

У храмі також є список чудотворної ікони Львівської Богородиці “Одигітрія”; список чудотворної ікони Богородиці, привезений із гори Афон; ікона Пресвятої Богородиці “Знамення”, яку датують XVIII століттям і інші реліквії та святині.

Євген ГУЛЮК