27-11-2023 20:001749
Якби Україна весною 2022 року погодилася на мир із Росією, то сьогодні ми б мали річницю четвертого голодомору, а кількість убитих і постраждалих у рази перевищувала б число жертв дворічної повномасштабної війни. / Валерій Майданюк, політолог, Matrix-divergent/
Нещодавно в інформаційному просторі з’явилися інтерпретації заяви Давида Арахамії про запропонований росіянами мир у 2022 році в обмін на нейтралітет і визнання Криму російським. Лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія, який очолював делегацію України на мирних переговорах із росіянами в Білорусі й Туреччині у 2022 році, зазначив: “Вони готові були закінчити війну, якщо ми візьмемо — як Фінляндія колись — нейтралітет і дамо зобов’язання, що ми не будемо вступати до НАТО. Але віри їм не було”.
Ця заява спричинила низку спекуляцій із боку вітчизняних конспірологів, які, у суголоссі з російськими пропагандистами, почали множити версії про “злобний Захід”, що не дав двом слов’янським державам укласти мир і підбурював війну, якої б не було, і не було б стільки жертв, якби Київ тоді погодився на мир, а насправді — на капітуляцію. Спробуймо на історичних прикладах проаналізувати, якою була б ціна миру для України весною 2022 року, коли ми були слабкі, відступали, втрачали цілі області й не отримували від Заходу жодної допомоги, окрім ручної стрілецької зброї.
Радянсько-фінська війна є яскравим прикладом того сценарію, який Москва традиційно застосовувала щодо переможених. Так, цю війну Фінляндія тоді програла, втратила 10 % території й отримала радянську військову базу біля Гельсінкі. Запекла боротьба фінів, якими захоплювався весь світ, викликала не повагу, а обурення Москви. Замість повного завоювання країни Кремль змінив тактику на повільне дотискання Фінляндії після капітуляції.
Після підписання Московської угоди про поступки агресору замість миру Фінляндія отримала нові вимоги: віддати території з корисними копалинами та єдиний порт на півночі країни, що не замерзає, дозволити радянській армії використовувати фінські залізниці. А також припинити “утиски” “Товариства за мир і дружбу між Фінляндією та СРСР” — фінських комуністів та агентів Москви, що відігравали роль п’ятої колони й розхитували ситуацію в країні вуличними заворушеннями. Якщо фіни ігноруватимуть ці вимоги — Москва погрожувала вдатися до сили.
Кремль заборонив Фінляндії створювати оборонний союз зі Швецією і наполягав на руйнуванні оборонних укріплень біля радянського кордону. Москва пояснювала це “побоюванням загрози для себе”, а насправді хотіла, щоб наступний напад на Фінляндію обійшовся без перешкод. Знищення самостійності Фінляндії Москва здійснювала за випробуваним прибалтійським сценарієм, за яким ліквідувала незалежність Литви, Латвії та Естонії.
Фіни з острахом спостерігали, як Москва, погрожуючи військовим вторгненням та звинувачуючи уряди країн Балтії у “фашизмі”, домоглася відставки незалежних політиків і додання до складу балтійських урядів місцевих комуністів — російських агентів. П’ятим кроком було витіснення з уряду решти патріотичних політиків агентами Москви через інспірування скандалів, судових процесів, тиску та подання прохання до Москви про додання їхніх країн до складу СРСР. Від першого московського ультиматуму Естонії в жовтні 1939 року до входження країн Балтії до складу СРСР у серпні 1940 року минув менш як рік. Від четвертого та п’ятого етапів кремлівської формули окупації Фінляндію врятувала лише близька війна між Німеччиною та СРСР.
Політичний курс Москви у 2014–2022 роках засвідчує копіювання Путіним сценаріїв сталінської окупації сусідніх країн. Запропоновані Україні вимоги весною 2022 року відповідали пунктам другого етапу формули кремлівської окупації. Україна мала погодитися на геополітичну самотність і “демілітаризацію”, що перетворило б нас на беззахисну жертву в руках кремлівського маніяка.
Наступним етапом мало стати усунення Зеленського та його подальша заміна на Медведчука чи якогось умовного Царьова, які одразу ж попросили б Москву про “військовий захист від агресивного блоку НАТО” та “терористів” — залишків українських військ, що не припинили б опір і партизанили б на Лівобережжі.
Введені “на прохання українського уряду російські «миротворці»” взялися б до “нейтралізації всіх нацистських елементів”: почалися б масові арешти й убивства українських військових, учасників АТО, поліціянтів і силовиків. Саме їх росіяни першими розшукували на окупованих територіях. Особливо б полювали на українських добровольців та тероборонівців, які в перший місяць війни захищали Харків, Київ, Херсон, Чернігів, Суми, Маріуполь та інші міста.
Росіяни арештували б усіх проукраїнських громадських активістів, членів політичних партій, вчителів української мови та історії, викладачів гуманітарних дисциплін, журналістів, державних службовців. Частину цих “ворогів українського народу” судили б на показових процесах новопризначені Портнов, Пшонка, Лукаш та інші біженці режиму Януковича. Певна кількістьрепресованих безслідно б зникла в багатотисячних братських могилах.
З огляду на те, що в окупованому Криму та на Донбасі реальні тюремні терміни отримали люди, які публікували в соцмережах фото синьо-жовтого прапора чи іншої української символіки, варто очікувати, що російські репресії торкнулися б усіх українців, які у 2022 році будь-яким чином виявляли українську ідентичність і патріотизм. Але можна не сумніватися, що тих, хто збирав і здавав гроші та продукти на ЗСУ, плів маскувальні сітки й публікував дописи спротиву російським окупантам у соцмережах, росіяни б не пробачили. Наприклад, Сталін розправився з “ворогами народу” через десятиліття після узурпації влади. Путін навряд чи має в розпорядженні десятиліття, тому ініціював би розправи над свідомими українцями значно швидше. Кількість кинутих до тюрем і підвалів сягнула б кількох мільйонів, водночас ніхто б не знав, скільки насправді є вбитих і закатованих.
Багато будинків у Маріуполі, Бахмуті чи в Авдіївці залишилися б цілими — у них би заселялися буряти, “вагнерівці”, дагестанці, чеченці та інші головорізи. Але на кілька мільйонів живих українців у всіх регіонах стало б менше. Імовірно, що в умовах спротиву українців, формування майданів у Новій Каховці, Енергодарі, Херсоні, зростання випадків партизанської боротьби для швидшого та ефективнішого придушення української ідентичності, яка так зміцніла за роки незалежності, Путін міг би використати й новий голодомор.
Кількість українських біженців за кордоном була б набагато більшою, аніж нинішні 8 млн. Зараз половина з них уже повернулася на батьківщину, не знайшовши себе на чужині, проте у випадку підписання Україною Мінських чи Стамбульських угод повертатися не було б куди.
Нації ніколи не гинули на війні — вони зникали лише в окупації. Ми не воюємо з благородним противником, який дав би нам спокій після підписання капітуляції. Історія засвідчує, що часткову капітуляцію Москва завжди використовувала як перехідний етап до повного завоювання країни та винищення в ній будь-якого спротиву.
Маніпуляції про “безпечний мир” із Росією у 2022 році — це лише спроба російської пропаганди перевести боротьбу за Україну від формули множення трупів російських солдатів біля Бахмута та Авдіївки до п’ятиетапної окупації за балтійським сценарієм.