Понтифікат Хорхе Маріо Бергольо: чим запам’ятався Папа Франциск?

11 лютого 2013 року, в день, коли Папа Бенедикт XVI оголосив про своє зречення, блискавка вдарила в купол базиліки Святого Петра. Цей момент був зафіксований фотографом Філіппо Монтефорте і швидко облетів світові ЗМІ. Дехто сприйняв це як «знак згори» або символ турбулентності, що очікує на Католицьку Церкву. Інші вбачали в цьому підтвердження надзвичайності ситуації, адже зречення Папи Бенедикта ХVI було першим за 600 років. Однак офіційна позиція Ватикану не надавала цій події містичного значення, вважаючи її природним явищем.

Сьогодні коли Папа Франциск відійшов «у дім Отця небесного» можна ствердити, що понтифікат Папи Франциска (2013–2025) був одним із найрадикальніших у сучасній історії Католицької Церкви. Його підхід до реформ, інклюзивності та соціальної справедливості суттєво відрізнявся від стилю його попередників – Івана Павла II та Бенедикта XVI.

Із самого початку Франциск визначив себе через відмову від традиційних атрибутів папської влади. Він відмовився від дорогоцінного червоного взуття, традиційного папського персня та навіть величезного папського престолу, віддавши перевагу простому, лаконічному стилю. Ці кроки вважалися революційними, але для самого Папи Франциска вони стали відображенням основної ідеї – Церква повинна бути ближчою до людей, особливо до бідних та маргіналізованих.

Вплив теології визволення

Дехто вбачав у цих кроках нового папи вплив теології визволення, так популярної у Південній Америці, звідки й походив Хорхе Маріо Бергольо, перший папа з-поза меж Європи, перший єзуїт на папському престолі й перший, хто прибрав ім’я святого Франциска Асизького.

У 1980–90-х роках теологія визволення зазнала критики з боку Ватикану, зокрема через її зв’язки з марксистською ідеологією та політичним радикалізмом. Однак з обранням Папи Франциска в 2013 році ставлення до неї змінилося.  У 2019 році Папа зазначив, що «час, досвід і роздуми ‘очистили’ теологію визволення», визнаючи її внесок у розуміння соціальної несправедливості з християнської перспективи.  Папа Франциск здійснив низку символічних кроків, які свідчили про його відкритість до теології визволення, хоч на тему доктрини висловлювався досить обережно.

Як перший Папа з Латинської Америки, Франциск приніс у Ватикан глибоке розуміння соціальних проблем регіон.  Хоча він не був теологом визволення в класичному розумінні, його дії та вчення відображали багато з її основних принципі, зокрема щодо захисту бідних і маргіналізованих груп.

Проте такий підхід не завжди знаходив підтримку ані серед кардиналів, ані серед мирян.

Ключові риси понтифікату папи Франциска:

• Реформа Римської курії: Франциск реорганізував адміністративну структуру Ватикану, зменшивши централізацію та посиливши прозорість, особливо у фінансових питаннях.
• Синодальний шлях: Він ініціював процес ширшого залучення мирян, жінок і маргіналізованих груп до церковного життя, надаючи їм голос у прийнятті рішень.
• Підхід до ЛГБТ+ спільноти: Франциск зробив низку кроків до інклюзивності, зокрема дозволив благословення одностатевих пар (за умови, що вони не прирівнюються до шлюбу), підтримав цивільні союзи та наголосив, що «Бог є Отцем, який не відкидає жодної зі своїх дітей».
• Заборона латинської меси: У 2021 році Франциск обмежив використання Тридентської меси, що викликало обурення серед традиціоналістів.
• Соціальна справедливість: Він активно виступав за захист довкілля, права біженців та економічну рівність, зокрема через енцикліку «Laudato Si».

Критика понтифікату

Звичайно, такі радикальні зміни не могли не викликати спротиву серед консервативного крила Католицької церкви та частини вірних.

У 2023 році п’ятеро кардиналів – Вальтер Брандмюллер (Німеччина), Реймонд Берк (США), Роберт Сара (Гвінея), Джозеф Зен Зе-Кіун (Гонконг) та Хуан Сандоваль Іньїгес (Мексика) — подали до Папи Франциска запит dubia (лат. «сумніви») щодо роз’яснення доктринальних питань, які за понтифікату Бергольо зазнавали змін.

Папа Франциск відповів на ці запити у липні 2023 року, але його відповіді не були у формі простих «так» чи «ні», що не задовольнило кардиналів. Вони подали оновлену версію запитів у серпні, але не отримали відповіді до початку Синоду, тому оприлюднили свої запити публічно. У відповідь Ватикан опублікував оригінальні відповіді Папи, а новопризначений префект Дикастерії віровчення, кардинал Віктор Мануель Фернандес, розкритикував кардиналів за публічне розголошення без одночасного оприлюднення відповідей Папи.

Ця ситуація підкреслює напруженість між прогресивними та консервативними силами в Католицькій Церкві під час понтифікату Папи Франциска.

Франциск зіткнувся також з опором з боку консервативного крила Церкви в питаннях його рішення щодо благословення одностатевих пар, обмеження традиційної меси, політики папи щодо контактів з іншими релігіями та конфесіями, званий екуменізм. Так, до числа критиків політки Папи долучились архієпископ Карло Марія Вігано.

Окрім архієпископа Карло Марії Вігано, кардинала Берка, єпископа Атанасія Шнайдера, Папа Франциск зазнавав критики з боку інших представників консервативного крила Католицької Церкви.

Ця критика стосувалася його радикальних реформ – синодальності та ставлення до маргіналізованих груп, екуменізму тощо.

Так, колишній префект Конгрегації віровчення, Кардинал Герхард Людвіг Мюллер звинувачував Папу у «забутті консерваторів» та критикував благословення одностатевих пар, вважаючи це актом «проти Бога».  Він також висловлював занепокоєння щодо можливості дозволу повторного шлюбу для розлучених, наголошуючи на нерозривності шлюбу як божественного встановлення.   Сім німецьких єпископів звернулися до Ватикану з протестом проти рішення дозволити міжконфесійне причастя у рамках німецького «Синодального шляху», висловлюючи недовіру не лише кардиналу Рейнхарду Марксу, але й Папі Франциску.

Щодо звинувачень у переслідуванні опонентів, зокрема кардинал Берк був позбавлений деяких привілеїв, включаючи фінансової підтримки та офіційного житла у Ватикані, ще більше збурило коло консерваторів, які сприйняли це як покарання за його критику Папи.

Міжрелігійний діалог та екуменізм

Міжрелігійний діалог та екуменізм (ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій) були центральними темами понтифікату Папи Франциска. Його підхід викликав як захоплення за прагнення до миру та єдності, так і критику за можливе послаблення католицької ідентичності.

Одним із ключових моментів його понтифікату стало підписання «Документа про людське братерство» з Великим імамом Аль-Азгар Ахмадом аль-Тайєбом у 2019 році. Цей документ став основою для енцикліки Fratelli tutti, в якій Папа закликав до глобальної солідарності та діалогу. Деякі богослови та віряни висловлювали побоювання, що міжрелігійні ініціативи Папи Франциска можуть бути сприйняті як компроміс із істинами католицької віри. Однак сам Папа наполягав, що діалог не означає відмову від власної віри, а є шляхом до глибшого розуміння інших і побудови миру.

Стосунки з Китаєм

Не менш контроверсійною виявились міжнародні стосунки Папи Франциска. Кардинал Джозеф Зен, колишній єпископ Гонконгу, був одним із найгостріших критиків угоди між Ватиканом і Китаєм щодо призначення єпископів. Він вважав, що ця угода, укладена у 2018 році та продовжена у 2024 році, є «зрадою» вірних підпільної Церкви в Китаї. Критика кардинала Зена стосувалась не лишень безпосередньо папи Франциска, а й кардинала П’єтро Пароліна, державного секретаря Ватикану й одного із кандидатів на папський престол. Кардинал Зен звинуватив  кардинала Пароліна, у «маніпулюванні Святішим Отцем». Він вважав, що Паролін діє в інтересах комуністичного уряду Китаю, а не вірних. Зен висловлював занепокоєння, що угода змушує вірних підпільної Церкви підкорятися єпископам, призначеним комуністичним урядом, що може призвести до втрати довіри до Церкви та її вчення.

Угода між Ватиканом і Китаєм дозволяє китайському уряду пропонувати кандидатів на єпископські посади, яких потім затверджує Папа. Хоча Ватикан стверджує, що це сприяє єдності Церкви в Китаї, критики, як Зен, вважають, що це компрометує незалежність Церкви та підриває її авторитет.

Миротворчі зусилля та критика з боку української спільноти

26 січня 2014 року, після молитви «Ангел Господній», Папа Франциск разом із дітьми випустив двох білих голубів як символ миру в Україні. Однак одразу після випуску один голуб був атакований мартином (чайкою), а інший – вороною. Цей інцидент викликав широкий резонанс, і багато хто сприйняв його як поганий знак, особливо в контексті ескалації конфлікту в Україні.

Папа Франциск активно виступав за мир у контексті війни Росії проти України, проте його підхід мав чимало критиків.

З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Папа Франциск неодноразово засуджував війну, називаючи її «нелюдською та святотатською». Він закликав до припинення насильства, підтримував гуманітарні ініціативи та висловлював готовність до посередництва між сторонами. У своїх зверненнях Папа наголошував на необхідності діалогу та переговорів, підкреслюючи, що «війна – це поразка для людства».

Попри миротворчі наміри та зусилля, деякі висловлювання Папи викликали обурення в Україні. Зокрема, у 2024 році він закликав Україну «мати мужність білого прапора», що було сприйнято як заклик до капітуляції.  Українські католики висловили розчарування такою позицією, вважаючи її недостатньо рішучою щодо засудження російської агресії.  Крім того, Папа Франциск похвалив історичних російських лідерів, таких як Петро І та Катерина ІІ, що викликало занепокоєння серед українських церковних лідерів. Архієпископ Святослав Шевчук зазначив, що такі висловлювання можуть бути сприйняті як підтримка російського імперіалізм. Загалом понтифікат папи Франциска залишив складну спадщину в контексті російської інвазії в Україну, поєднуючи щирі миротворчі зусилля з неоднозначними висловлюваннями, що викликали дискусії серед вірян та громадськості.

Папа Франциск залишив багату писемну спадщину, яка є важливий інструмент розуміння його бачення Церкви у ХХІ столітті. Енцикліки, апостольські напоумлення та листи папи Франциска суттєво відрізняються як за тоном, так і за тематикою від писань Папи Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI, і пропонують новий, іноді контроверсійний напрямок у розвитку католицького богослов’я та пасторальної практики.

 Основні документи Папи Франциска

(2013) – «Радість Євангелія»

• Програмний документ понтифікату Франциска.
• Заклик до оновлення місіонерської Церкви, що «виходить назовні».
• Критика «економіки, що вбиває», бюрократичного християнства.
• Сильний соціальний акцент, натхнення єзуїтською ідеєю «опції для бідних».

Laudato si’ (2015) – «Славен будь»

• Енцикліка про екологію, присвячена збереженню створеного світу.
• Звернення до всіх людей доброї волі, а не лише католиків.
• Інтегрує духовність з екологічною відповідальністю – унікальний жест у церковному вченні.

Amoris Laetitia (2016) – «Радість любові»

• Апостольське напоумлення після Синоду про сім’ю.
• Найбільш дискусійний текст Франциска: дозволив у деяких випадках допускати до Причастя розлучених у нових стосунках.
• Критикувався за «розмивання доктрини», але також хвалився за реалістичний, милосердний підхід.

Fratelli Tutti (2020) – «Усі брати»

• Соціальна енцикліка про братерство та солідарність.
• Поглиблює тему діалогу між культурами, релігіями, націями.
• Розвиток ідей Франциска про мир, економічну справедливість, політику милосердя.

Querida Amazonia (2020) – «Улюблена Амазонія»

• Постсинодальне звернення, яке прагнуло інтегрувати індигенну культуру з католицьким віровченням.
• Викликало занепокоєння через можливість «індигенізації» літургії, але водночас утрималося від радикальних рішень (напр., висвячення жінок).

То, куди йшла Католицька церква папи Франциска? Це був рух у напрямку Церкви-діалогу, милосердя, «бідності» й екологічної відповідальності.  Можливо, з ризиком доктринальної нечіткості та втрати ідентичності для традиціоналістів. А можливо – до глибшого повернення до євангельської простоти та Церкви перших століть.  Франциск – пастир, що воліє огорнути грішника любов’ю, а не осудом. Його Церква – це Церква в дорозі, з ризиками, але й з відвагою.

Останнє послання Папи Франциска, публічно виголошене з балкону Базиліки святого Петра за день до його відходу: «Христос Воскрес!». У цьому посланні міститься весь сенс нашого існування, яке створене не для смерті, а для життя! Папа Франциск залишив по собі спадщину як «папа з периферії», який прагнув зробити Церкву більш відкритою, милосердною та близькою до потреб сучасного світу. Його понтифікат став періодом глибоких змін, що викликали як захоплення, так і суперечки,  а спадщина, ймовірно, матиме суттєвий вплив на Церкву у майбутньому.

Олег ЖОВТАНЕЦЬКИЙ, незалежний оглядач, к.е.н, для Leopolis.news