Найстаріша армія Європи: чому в Україні воюють «діди», коли Росія на фронт забирає від 18 років

https://leopolis.news/post/103877/naystarisha-armiya-evropy-chomu-v-ukrani-voyuyut-didy-koly-rosiya-na-front-zabyrae-vid-18-rokiv

08/04/2024

В Україні зменшили гранично призовний вік від 27 до 25 років, відповідно це дозволить мобілізовувати до війська більш молодих та витривалих чоловіків.

Чи змінить дана ініціатива ситуацію у армії та як загалом це позначиться на ефективності військ, сайт ТСН.ua поцікавився у військового експерта.

За словами Ігоря Романенка, зменшення призовного віку пов’язане з необхідністю поповнення особовим складом військових частин, які воюють на фронті, а також формуванню резервів, без яких існування армії неможливе.

Затягування з законом про мобілізацію

«Всі ці процеси мають відбуватися за рахунок мобілізації. А вона у нас не була проведена у повному обсязі ні з початку війни, ні у 2023 році, коли про це почали говорити військові. Не сталося й цьогоріч, бо законпроєкт про мобілізацію досі не ухвалений. Його увесь час відкладають, вносять правки. Питання затягують, а ситуація потребує негайного вирішення. Тому проблеми з мобілізацією є, оскільки змінивши лише назву «військкомат» на  «ТЦК та СП», ми принципово не змінили сам інструмент вирішення питань призову до Сил оборони. Тому і гідних результатів не отримали», - розповідає сайту ТСН.ua Ігор Романенко, військовий експерт, генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу (2006-2010 рр).

Він додає, що зараз над мобілізаційним законопроєктом працюють у Верховній Раді, але цей процес триває не кращим чином. Бо чомусь дехто з парламентарів головним робить не питання мобілізації, а демобілізації.

«Це на мою думку абсурд, який вказує на нерозуміння реальності ситуації та загалом умов війни. Незважаючи на те, що президент зробив досить чітку заяву про те, що проведення демобілізації поки не розглядається, це питання так чи інакше піднімається. І це дивує. Бо відкладання питання мобілізації на третій рік війни, ставить під загрозу ситуацію на фронті», - зауважує Ігор Романенко.

В той же час, експерт погоджується, що процеси з ротації військових на передовій потрібно удосконалювати аби дати людям можливість перепочити. Але підкреслює, що над цим потрібно предметно працювати, а не займатися балачками.

Найстаріша армія Європи

Щодо зменшення призовного віку від 27 до 25 років, то Ігор Романенко зауважує, що це дещо полегшить ситуацію в армії, але кардинальних змін не принесе.

«Зменшення призовного віку треба було запроваджувати набагато раніше, ми з цим дещо запізнилися. Середній вік українських військовослужбовців складає 42 роки. Відповідно, українська армія вважається найстарішою у Європі. Це неприпустимо, і звісно потребує змін, але на зміни потрібен час, якого у нас немає. Гадаю, що зменшення призовного віку до 25 років полегшить ситуацію, але стратегічно, на жаль, її не змінить», - продовжує Ігор Романенко.

Який вік солдат найефективніший

Він додає, що через постійні зволікання, вік наших військовослужбовців залишається дуже високим. Тим часом росіяни захоплюючи наші території часу не гають.

«Росіяни ухвалили закон відносно окупованих територій, там вони затвердили призовний вік від 18 до 30 років. Тобто до війська беруть саме молодих людей. Це, до речі, найоптимальніший вік для армії, коли людина більш мобільна, ефективна та придатна для виконання різноманітних завдань під час штурмових та оборонних операцій з відповідними фізичними навантаженнями», - розповідає Ігор Романенко.

Мобілізувати треба всіх?

Експерт додає, що звісно було б краще, якби на фронті воювали молоді люди, яким зараз 25 років, а не «діди», яким під або за 50. Але у нас поки такого немає. Тому увесь тягар війни на своїх плечах тягнуть саме «старі» бійці.

«Ми знаходимося у такому стані, коли мобілізовувати потрібно усіх, кому зараз від 18 до 60 років. І відверто кажучи, через фронт мають пройти всі військові Сил оборони України. Інша справа, що треба об’єктивно оцінювати фізичний стан кожного новобранця. Цей відбір має бути виваженим, тобто не забирати на передній край усіх підряд, а чітко розподіляти людей по стану їх здоров’я на відповідні посади, щоб боєць міг якісно виконувати покладені на нього завдання, робити те, що він добре вміє», - зазначає Ігор Романенко.

Чому все залежить від командира?

Він додає, що армія – це не тільки перша лінія оборони. Це ще й над тяжка фізична праця. У різних сферах – логістика, ремонт техніки, медичне забезпечення, постачання, харчування. Саме тому питання ефективності військовослужбовця багато у чому залежить від командира, наскільки глибоко він переймається станом військовослужбовця, розуміє його можливості.

«Саме командир має бачити перед собою не лише солдата, а ще й людину. Розуміти, що боєць у 53 роки навряд чи зможе при повній амуніції пробігти 2-3 кілометри. І такій людині потрібно дати інше завдання, наприклад, викопати окоп. Тож тут все залежить від командира, він має чітко розуміти вік та можливості свого підлеглого. На жаль, я заздалегідь можу сказати, що в умовах війни такого ідеального ставлення на сто відсотків не буде. Але, безумовно, до цього потрібно прагнути», - зазначає Ігор Романенко.

Питання до демобілізації строковиків

Експерт наголошує, що деякі вимоги до військових у нас не завжди відповідають тому стану, який є зараз в воюючій країні. Наприклад, звільнення у запас строковиків, строк служби яких закінчився під час дії воєнного стану.

«Строкова служба у нас не така вже й напружена у тилових містах, як, наприклад, у військовослужбовців на передовій. Але указ вже вступив у дію. Цілий рік таких військовозобов’язаних не можна повертати на службу. Це не зовсім логічна позиція, під час війни. Бо у цих людей є головне – досвід несення служби та певний вишкіл. А у ситуації, коли нам не вистачає людей на фронті, демобілізація строковиків виглядає дуже дивно, як на мене», - підкреслює Романенко.

Чому важливий резерв та його поповнення

Він додає, що останнім часом усі обговорюють новину про те, що головком Сирський знайшов резерви серед військових, які не воювали, а перебували у тилових частинах. Дехто побачив у цьому зраду, мовляв, навіщо тоді мобілізація, якщо людей у формі вистачає.

«Насправді зради тут ніякої немає. У будь-якій армії світу військові розділяються на тих, хто безпосередньо воює на лінії фронту та тих, хто забезпечує їх тил. На 1 воюючого солдата на передовій, працює ще 5-6, які забезпечують його усім необхідним. Якщо таке забезпечення є, тоді такий боєць ефективніший у рази, ніж ті, що забезпечують самі себе. Тобто те, що був задіяний резерв означає, що його обов’язково потрібно поповнити, аби забезпечення на передовій було якісним, а для цього й потрібна мобілізація», - зазначає експерт.

Романенко нагадує одне із правил війни: будь-який полководець, командуючий чи командир, закінчується тоді, коли у нього закінчуюся резерви.

«Оскільки у нас зараз немає стратегічного резерву, а є лише оперативний, то тому ж головнокомандуючому Сирському виконувати завдання, щоб зупинити просування противника буде дуже важко. Ми не можемо поки зупинити просування ворога, лише робимо це частково, щоб на окремих напрямках стабілізувати ситуацію. На якийсь час збиваємо темпи просування, а в цілому зупинити ворога на сході та півдні поки не вдалося», - зауважує Ігор Романенко.

Робота над помилками

Військовий експерт каже, що через зволікання з мобілізацією та з будівництвом інженерних оборонних споруд, ми тепер мусимо усе наздоганяти, виправляти допущені помилки.

«На окремих напрямках фронту зараз є перевага противника у ракетному, авіаційному, артилерійському забезпечені, у боєприпасах та у живій силі. Тож єдина можливість зупинити ворога – надійна система оборони. Її потрібно було будувати ще влітку минулого року, коли стало зрозумілим, що проводити контрнаступ не вдалося. Вже тоді потрібно було переходити до оборони та будувати інженерні споруди, а ми їх почали будувати лише цього року. Тепер все це виглядає, як стрільба навздогін, нам доводиться наздоганяти втрачені можливості. Але шанс все виправити ще є. Тому варто не гаяти часу та пам’ятати, що у війні перемагає той, хто працює на випередження ситуації», - підсумовує Ігор Романенко.