Заступник командира мотопіхотному батальйону з озброєння у 24-й ОМБр імені короля Данила та депутат Львівської облради Степан Буняк різко розкритикував обласну владу за ігнорування проблем поранених військових.

Про це він написав розгорнутий пост у Фейсбук, у якому розповів і про свої проблеми, з якими довелось зіштовхнутись після важкого поранення.

Подаємо повний текст

«На першому фото унітаз здорової людини з палати Військового Госпіталю у Трускавці. В цій палаті я лежав в жовтні 2023 року після 2-го важкого поранення.

Чудовий персонал, чудові умови, харчування, волонтерський супровід! Чудово все! Для людини з таким пораненням як було у мене.

На другому фото (вибач мені, мій дорогий Побратиме, що публікую) Побратима, що потрапив у цю саму палату, і котра є для нього земним пеклом!

"У мене сучасний візочок. Але я з трудом заїждаю ним в санвузол, а на унітаз я не можу пересісти! Я не можу сам висратися! Я прошу Побратима, щоб він годину "погуляв"!

Я знову і знову пхаю під себе цю ненависну "утку", смороджу на всю палату! Потім якось себе витираю, заїжджаю в той санвузол!

Ні! Дівчата і Пані мені все б допомогли! Я сам цього не хочу! Скільки можна так мене принижувати!"

Як чудово я Тебе розумію! Бо в мене також все це було! Починаючи з 8 квітня по 25 травня 2022 року!

Солдат з важким пораненням проходить такі етапи:

- Боже! Хоч би винесли, щоб мене вдома поховали!

- Боже! Чому так болить?

- Боже! Хоч би ногу врятували!

- Боже! Хоч би я міг себе обслуговувати!

- Боже! Може б я ще трохи послужив та погнав тих м.лів!

За якийсь тиждень після поранення ти вже хочеш їсти. Їсиш - маєш сходити в туалет! Коли починаєш розуміти, що життя повертається у твоє грішне тіло, то починаєш думати: "А як би то самому ходити в цей туалет?"

В умовах наших госпіталів, в більшості випадків, або дуже складно, або неможливо! На жаль.

Як це в Німеччині, в Unfallkrankenhaus?

Я вже знаю, що 25 травня (2022 року) виїжджаю в Німеччину.

23 перестаю їсти, 24 о 18:00 перестаю пити. 25 о 3:00 "сходив" з допомогою сестричок в туалет, зробили перев'язку на дорогу.

Маршрут "Госпіталь на Личаківській - Шегині - Жешув - Берлін".

У швидкій. Сестричка: "Та ви не стидайтеся. Мій чоловік на фронті. Я вам потримаю..."

- Не стидаюся. Не хочу. Я готувався...

У Жешуві нас пересаджують на військовий транспорт - спеціальний літак для транспортування поранених. Обслуговують виключно чоловіки. Я знову не хочу в туалет. Злетіли. Задрімав. Все! Берлін! Швидка. Я ще не хочу в туалет. Приїжджаємо в Лікарню. Розміщують.

Я кажу, що хочу в туалет.

- Gut! Ein moment!

Приносять милиці, ходулі і візочок. Я кажу, що не можу скористатися нічим.

- Warum?

Якось пояснив. На мене трохи здивовано подивилися. І одразу сестричка демонструє, як на милицях ходити на одній нозі.

- Bitte!

Встаю, стаю на ногу, мене сестричка підтримує, подає милиці і веде за собою в туалет!

Боже! Я ходжу!

Заводить не в туалет, а санвузол! Просторий! З різними поручнями, ручками, підйомниками, усім. Показує як сіти, за що триматися, як встати, звідки можна взяти папір ( з чотирьох місць), як піти. Показує на кнопки (також кілька в різних місцях), які можна натиснути, якщо потрібна допомога!

Вперше, за місяць і 17 днів я нормально сходив в туалет!

Встав! Нажав кнопку, що виходжу і пішов до свого ліжка! Буду жити!!!

Мав в Німеччині дев'ять операцій під загальним наркозом! Був залежний від сторонньої допомоги рівно до того моменту, коли не зняли катетер! І жодного разу аж до 2 жовтня не потребував більшої сторонньої допомоги!

Для чого я пишу цей "брєд"?!

Коли повернувся в Україну, розпочалася тривала реабілітація. І я вже як здоровий почав розуміти, як мені повезло з лікуванням і якими нещасними ми (українське суспільство) робимо тих Людей, які за нас віддали своє здоров'я, руки, ноги, черепи, кишки!

А будучи ще й депутатом Львівська Обласна Рада зрозумів, якою ворожою до потреб поранених є Львівська обласна державна адміністрація.

І причиною є продажність колег-депутатів! Яким треба дороги-тротуари-сквери, програми і програмки, конкурси, посади! Тому й адміністрація так поводиться!

Більше року триває батл за придбання низькопідлогового транспорту для перевезення важкопоранених з особливими потребами! Нижче подам тексти листів-відмов заступників Голови ЛОВА. Листи від Волонтерів адресувалися персонально Голові! Але ж він не можуть, мабуть, такими дрібницями займатися! А заступники кажуть, що "у нас дєнєг нєту, но ви дєржітєсь"!

Кожного дня адміністрація публікує повідомлення про похорони Захисників! Не вірите? Зайдіть на її сторінку! Кожного ДНЯ фальшиві співчуття і оди! Брехуни і лицеміри!

Множте на три/чотири! Стільки кожного дня є поранених різного ступеню тяжкості!!!

Але подивіться на попередній чи передпопередній пост! Які одухотворені обличчя просять адміністрацію про виділення коштів на дороги!

Та шляк вас не трафить з тими дорогами!

Ми кров'ю і життям стікаємо за ваші лицемірства!

Я за одним Чоловіком повторю: "Все, що ви зробите моїм пораненим Побратимам - мені зробите! Все, що ви не зробили моїм пораненим Побратимам - мені не зробили!"

І чомусь абсолютно не хочеться бути толерантним, вихованим!

Ганебники...!

Слава Україні!».

Leopolis.news