Сьогодні, у День героїв, у фойє адмінбудинку Самбірської РВА та районної ради відбулась небуденна подія. Тут відкрито та освячено меморіальний об’єкт «Пам’яті Героїв небесної сотні та полеглих захисників Самбірщини в російсько-українській війні».

Про це повідомив кореспондент Leopolis.news.

На меморіальній стіні увічнено пам’ять 334 полеглих уродженців міст і сіл Самбірщини. На ній хтось зустріне батька, сина, чоловіка, сусіда, знайомого, які боролись за волю України під час революційних протестів на Майдані, у зоні АТО, а тепер після повномасштабного вторгнення путінської орди на нашу незалежність. В події взяли участь сивочолі батьки, матері, молоді вдови з дітьми-сиротами, які ручками гладили портрети тата.

Вдивляючись в обличчя, очі, вчитуючись у скупі дві дати про народження та відхід у вічність, серце стискається від болю, люті на москалів, які вже навіки ніколи не будуть називати себе та українців єдиним народом. Історія між нами перекопала глибокий рів, ми стали наче дві нації – одна та, що була до війни і і друга та, що буде після світлої Перемоги.

Захід розпочався під тужливу мелодію революційного Євромайдану «Плине кача», спільним виконанням Державного гімну, а також молитви. Священики о. Богдан Добрянський та о. Ігор Поливка освятили меморіальну стіну небожителів. Біля неї палахкотіли лампадки, майоріли квіти, синьо-ховті стрічки.

Думками про меморіал, напружене сьогодення через війну, прагнення перемоги ділилися голова РВА Іван Ільчишин, керуючий справами районної ради Михайло Павлючик, Марія Добровольська, син якої Ігор загинув у роки АТО. Вона побажала, щоб кожна дитина якнайшвидше повернулася з фронту живою додому, а ми всі дочекалися ясного проміння перемоги над історичним ворогом, щоб ці жертви не були марними.

«Коли чуєш цифри з жорстоких полів боїв – одне, а коли споглядаєш на стенд – подвійно боляче, гірко, слізно, – сказала мати полеглого сина-майора Лідія Созанська. – Герої таки вмирають. Своєю жертовністю, відданістю і любов’ю до України заслуговують на найвищу пошану. Сюди треба приводити школярів. Бо тут не просто портрети, а чийсь втрачений цілий світ».

На продовження своїх пекучих думок Лідія Созанська прочитала вірш Валентини Матвіїв, матері загиблого Героя України Тараса Матвіїва, в якому є рядки; «Вони ідуть, ці діти, мов з ікон, Ідуть незнані,знані нами…».

Інші виступаючі наголошували, що обов’язок живих – їх пам’ятати і увічнювати. Висловлювали щире бажання, щоб війна швидше закінчилася справедливою перемогою і відплатою ворогам за кривди українців, чорні хустини на головах матерів, сльози в сирітських очах. Дякували тим, хто нас захищав і захищає. І при цьому щиро бажали, щоб не видовжувався список втрат.

До урядового будинку Самбірської районної військової адміністрації щодня з різними життєвими проблемами приходить багато людей. Їх насамперед зі стендів зустрічатимуть вони, новітні герої. Кожен бодай на мить, але зупиниться, замислиться. А це означає, що вони ожили в їхній пам’яті, пекучим вогнем занесли в своє серце, в якому неодмінно спалахне велика любов до захисників єдиної і неподільної України.

Микола СЕНЕЙКО, для Leopolis.news