Львів'яни позиваються до Андрія Садового

Із першої спроби Андрієві Петришину не вдалось подати позов до суду. Суддя Наталія Кухар повернула позов адвокатові без розгляду. Інакше кажучи, як звикли висловлюватись судді на своєму професійному жаргоні, «залишила справу без руху». Андрій Петришин або профтикав, як кажуть юні тінейджери, або припустив, що адміністративний суд є благодійною організацією, а тому й не сплатив судовий збір. Через два тижні, 20 березня, позовна заява пішла в рух, коли позивач переказав на рахунок казначейства 1211 гривень, а ще і 20 копійок. 

Отож адвокат Андрій Петришин у суді клопотав, щоби: 

● відкрити судове провадження та слухати справу в межах загального позовного провадження та розглядати справу колегіально, у кількості трьох суддів (це клопотання відхилене, суддя Кухар слухатиме справу одноосібно); 

● встановити контроль за виконанням даного рішення у справі; 

● визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.12.2023 року №1373 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 31.12.2021 №1203» Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.12.2021 року №1203 «Про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів електричним та автомобільним пасажирським транспортом на маршрутах загального користування у Львівській міській територіальній громаді»; 

● стягнути з Виконавчого комітету Львівської міської ради одну гривню завданої моральної шкоди.  

Як апетит наростає під час споживання їжі, якщо вона смачна, так і в адвоката Петришина під час слухання адміністративної справи виникло цілком доречне бажання доповнити позов додатковими вимогами. Проте суддя Кухар незворушно сказала: «Дзуськи, ніякого збільшення позовних вимог, достатньо поданих. Бо так будемо слухати справу до безконечності». 

Іще позивачеві не вдалось залучити до слухання справи в статусі третіх осіб без їхніх самостійних вимог – Перше Територіальне управління Національного антикорупційного бюро, Західний офіс Держаудитслужби та Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1. Шкода. Із зазначеними третіми особами слухання справи відбувалось би веселіше.  

А суть позову полягає у тому, що міський голова Андрій Садовий та його колективний виконком замість цілком достатніх 15 гривень за проїзд у громадському транспорті почали правити із львів'ян 20 гривень. Громада хоче дізнатись, на якій підставі зросла ціна за проїзд. Хоча львів'яни й підозрюють, що підвищення вартості проїзду в громадському транспорті є наслідком непродуктивної праці Андрія Садового і його, на нашу думку, некомпетентної команди. 

Суддя Наталія Кухар витребувала від міськвиконкому необхідні господарські документи, на які покликався адвокат Петришин, і скерувала їх на судово-економічну експертизу до Судово-експертного бюро України. Будемо сподіватись, що директорка бюро Ірина Бурдьо та її фаховий колектив з’ясують таке важливе для територіальної громади Львова питання – доцільність зростання ціни у громадському транспорті.  

А поки експерти будуть обраховувати показники економічної діяльності міського голови Андрія Садового, суддя Наталія Кухар ухвалила тимчасово призупинити слухання справи.   

Noli nocere!

Цей давній латинський вислів Андрій Садовий добросовісно мав би взяти на озброєння ще в 2006 році, коли у Ратуші посів ще тепле крісло після Любомира Буняка. Але цього не сталось.  Люди не пам'ятають, щоби господарська діяльність міського голови зменшувала громадські соціально-економічні видатки і впливала на зростання добробуту львів'ян. Навпаки: із року в рік то в одній, то в іншій сфері львівського життя фінансові навантаження зростали.  

Чи міг Андрій Садовий зробити для львів'ян міський транспорт безкоштовним? Запросто. Заходять львів'яни у громадський транспорт, приклали картку Леокарт до валідатора і їдуть у своїх справах. Непотрібні контролери, непотрібно витрачати міські податки на заробітну платню контролерам. Вже чимала економія. 

А що потрібно? У Львові потрібно мати міського голову, який є добросовісний і вміє керувати міською господаркою. Весь час піднімати ціни то на одне, то на інше може і телепень.  Якщо в Європі українцям надають безкоштовний проїзд у громадському транспорті, то чому в рідному місті львів'яни не можуть мати такої послуги?  

Скажуть війна, нема грошей. Брехня. В Андрія Садового і його оточення нема добросовісних навичок. Тільки за перший квартал 2024 року Держаудитслужба виявила мільйонні розкрадання із львівського бюджету:  

● фахівці Західного офісу Держаудитслужби встановили, що Міський палац культури імені Гната Хоткевича витратив майже 3 млн грн на ремонт та придбання майна для створення нового підрозділу, а потім передав його іншій установі. Також витрачено 1,5 млн гривень на зарплати працівникам, чиї посади не були передбачені «Примірними штатними нормативами» (повідомлення від 1 квітня 2024 року); 

● фахівці Західного офісу Держаудитслужби дослідили, як Управління туризму департаменту економічного розвитку Львівської міської ради витрачає кошти з бюджету. Вони провели аудит виконання бюджетних програм і виявили, що від січня 2019 по вересень 2023 року було неефективно витрачено 17,5 млн гривень (повідомлення від 2 квітня 2024); 

● під час ревізії фінансово-господарської діяльності Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради фахівці Західного офісу Держаудитслужби виявили фінансові порушення, що призвели до втрат майже 1,7 млн гривень (повідомлення від 3 квітня 2024 року); 

Про неефективні витрати податків львів'ян можна писати навіть не брошури, а томи досліджень «Львівський бюджет і методика його розкрадання». Лише цих 22 мільйонів гривень, зазначених вище,  цілком достатньо, щоби громадський транспорт для львів'ян був безкоштовним. Іще доречне питання: навіщо львів’яни обирають так званих депутатів, якщо виконавці Андрія Садового мільйонами розтягують податки громади із міської скарбниці?

Порада стороннього

Стороннього не в розумінні відстороненого від ставлення до львівський перипетій. Такий статус автору присвоїла безфамільна чи то секретар, чи помічник судді Наталії Кухар – посадова особа суду, наділена процесуальними правами і обов'язками. Таке враження, що Мар’яна, так ця представниця суду відрекомендувала себе під час телефонної розмови, приходить не в державну установу, а на дівочі вечорниці. Безфамільна Мар'яна наголосила: якщо автор статті не Садовий і не Петришин, значить він є стороннім у судовому процесі. А сторонній журналіст не має права знати, коли буде наступне судове засідання «Петришин проти Садового», навіть якщо це судове засідання і соціально важливе для громадськості.  

Не повідомила Мар'яна, хто є суддею-спікером у Львівському окружному адміністративному суді, щоб у нього дізнатись необхідну інформацію. Сказала, що не знає такого. Вочевидь, що й насправді вже нема в суді такої посади, адже попередній суддя-спікер Олександр Сасевич перебрався у Київ на ситніші пироги.  

Тим часом адвокат Андрій Петришин висловив подяку львів’янам, які практично реалізують свою громадянську свідомість і активно надають інформацію про корупцію у стінах львівської Ратуші. А ще адвокат наголосив: «Боротьба з корупцією і корупціонерами завжди має мати логічне завершення – вирок суду. Місце корупціонера в тюрмі». 

Якщо адвокат Андрій Петришин щиро прагне здійснення свого шляхетного бажання нейтралізувати корупціонерів, йому, адвокатові, доцільніше подавати позов до іншого суду. Суддя Наталія Кухар може оголосити лише адміністративне рішення, на яке закостенілим корупціонерам фіолетово. А щоби такий правопорушник гарантовано опинився у буцегарні, необхідний авторитетний вирок Галицького суду Львова, в територіальній підсудності якого перебуває львівська Ратуша.

Ярослав ЛЕВКІВ, для Leopolis.news