Доцент Ігор Дикий розповів про головні досягнення 24-ї Української антарктичної експедиції
https://leopolis.news/post/21694/docent-igor-dykyy-rozpoviv-pro-golovni-dosyagnennya-24--ukransko-antarktychno-ekspedyci
20/05/2020
Як повідомили у Міністерстві освіти і науки України, полярники прибули в аеропорт «Бориспіль» 17 травня 2020 року евакуаційним рейсом із Лісабону.
Очолював експедицію доцент кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка Ігор Дикий. До Львова науковець повернувся в ніч на 18 травня і, встановивши спеціальний додаток «Дій вдома», зараз перебуває на самоізоляції.
Ігор Дикий зізнається, що повернення додому очікував із нетерпінням, проте дорога видалася доволі важкою. «24 квітня ми вирушили зі станції на чилійському кораблі «Бетанзос». Через карантинні заходи, що зараз діють у світі, добиралися додому ми дуже довго – аж 24 доби. Але вся наша експедиція виявилася багатою на рекорди, тому й тут нам не звикати», – описує подорож полярник.
До слова, розповідаючи про шлях додому, науковець з усмішкою віднаходить цікавий нумерологічний збіг: декотрі дати та кількість днів у дорозі до України збігаються із номером експедиції. «Вісім днів ми йшли на кораблі через океан до Південної Америки. Ще тиждень очікували в готелі на ізоляції в чилійському портовому містечку Пунта-Аренас, а одразу після послаблення карантину перелетіли до столиці Чилі – Сантьяго, де перебували ще сім днів. Завдяки зусиллям Антарктичного центру та посольств України в Чилі, Бразилії та Португалії, нам вдалося першими евакуаційними рейсами дістатися рідного Києва 17 травня», – зазначає Ігор Дикий і додає, що в Україні його переповнюють доволі змішані емоції: «радість від повернення до рідного дому, до сім’ї, давніх друзів та співробітників, але водночас і сум від завершення експедиції»
В Антарктиді науковці понад рік вивчали зміни клімату та їхній вплив на льодовики і снігонакопичення в регіоні; градації рівня моря, його солоності та температури; стан та динаміку «озонової діри»; космічну погоду; досліджували навколоземну плазму; гірські породи; льодовики; антарктичні мікроорганізми; флору та фауну материка і довколишніх вод та багато іншого.
Одними з головних досягнень експедиції Ігор Дикий вважає низку важливих відкриттів. «Передусім вдалося зібрати чимало різноманітного наукового матеріалу, який спеціалісти опрацьовуватимуть не один місяць, відповідно до технічних завдань. Зокрема, віднайшли найбільшу та найдовшу печеру на нашому архіпелазі, де у внутрішній водоймі на глибині 8-ми метрів існують форми життя, зокрема коловертки-троглобіонти. Також ми знайшли найбільше підльодовикових озер за зимівку-сезон. Серед них, за допомогою геолокатора, зареєстрували найглибше підльодовикове озеро на архіпелазі острова Уругвай. А за допомогою термобура, встановили, що глибина водойми сягає 9-ти метрів під льодовиковим щитом товщиною 11 метрів. В цих озерах гідробіологи віднайшли кілька нових видів прісноводних ракоподібних та коловерток», –розповідає Ігор Дикий.
У літній сезон полярники здійснили найглибший відбір проб зообентосу з глибини 172 метрів та 280 метрів у океані. Як наслідок – відловили нові види: морських їжаків, губок, зірок, молюсків та червів. Невдовзі ці нові види збагатять експозицію Зоологічного музею ЛНУ ім. Івана Франка.
Проте не лише біологічними відкриттями багата 24-та УАЕ. Так, під час сезонних робіт геологи експедиції здійснили дальній похід в глибину материка та віднайшли датовані Мезозоєм рідкісні для цієї місцини осадові породи з-під гори Пірі. Науковець пояснює, що це відкриває перспективу знайти рештки динозаврів.
«Також геологи поповнили наукові фонди скам’янілими відбитками рослин на сусідньому для станції острові Корнер. Багато праці здійснили і наші метеорологи. Зокрема, провели найбільше вимірів озону за зимівку (2 300 разів), та здійснили найбільше гідрологічних станцій по найдовшому маршруті, працюючи в океані на човні цілу добу», – розповідає Ігор Дикий.
Важливо також і те, що учасники 24-ї УАЕ спромоглися добряче полагодити станцію «Академік Вернадський», здійснивши за рік знову ж таки найбільше – 19 – масштабних ремонтних робіт. «Скажу чесно, що я задоволений роботою своєї експедиції», – зазначає Ігор Дикий і ділиться також власними досягненнями: «Під час нашої зимівки, особисто я здійснив найбільшу кількість виходів в море взимку на моторному човні, що дало змогу вперше для нашого регіону відібрати проби біопсії китів горбачів та мінке в зимовий період».
А детальніше ознайомитися із роботою Ігоря Дикого на станції «Академік Вернадський» та з діяльністю 24-ї Антарктичної експедиції можна, прочитавши інтерв’ю, опубліковане в інформаційно-аналітичному часописі «Каменяр» у грудні 2019 року.
Дублюємо грудневу розмову з Ігорем Диким без змін:
– Ви уже вчетверте берете участь в Антарктичній експедиції. Кожна з експедицій триває від півроку до року. Що мотивує Вас знову і знову вирушати в Антарктиду?
– Ніколи не мріяв потрапити в Антарктиду, але побувавши тут хоч раз, вона магнітом притягує і не хоче відпускати… Унікальна природа, унікальний тваринний світ і відчуття відірваності від цивілізації. Лише тут можна «очистити» свою голову від щоденної метушні й повністю віддатися науковим дослідженням.
– Якими дослідженнями конкретно займаєтесь і як виглядає Ваш робочий день на станції?
– Робочий день не нормований. Усе залежить від погодних умов. Якщо погода погана (хуртовини і т. д.), то можна цілий місяць працювати в лабораторії чи за комп’ютером, а лиш з’являється «вікно в погоді», одразу виходиш на роботу поза межі станції, щоб усе встигнути. Крім наукової роботи, раз на тиждень кожен зі зимівників чергує по станції, і раз на місяць заступає на нічні чергування. Зараз ми проводимо нові дуже цікаві та актуальні біологічні дослідження. Зокрема, дослідження вмісту мікропластику у воді та донних відкладах у районі станції, щоб з’ясувати масштаби пластикового забруднення в Південному океані. Займаємося визначенням нових видів організмів в океані з допомогою спеціального аналізу за «екологічною» ДНК. Це дасть змогу сучасним методом дізнатися про раніше невідомі науковцям види тварин, які проживають у глибинах океану поруч зі станцією за залишками їхньої ДНК (частинки луски, шкіри продуктів життєдіяльності) у воді. Окрім того, вивчаємо склад мікробних угруповань в антарктичних ґрунтах та айсбергах, що дасть змогу вченим встановити унікальні гени пристосування до екстремальних умов Антарктиди. Ще один напрям дослідження – проведення аналізу вмісту хімічних забрудників у тканинах риб, молюсків та китів. Для цього ми з допомогою спеціального арбалета на відстані з човна відбираємо в океані невеличкі зразки шкіри в китів на ДНК-аналіз. Це дасть змогу визначити шляхи перенесення цих небезпечних речовин між континентами. Продовжуємо моніторингові дослідження за успішністю розмноження та створенням нових гніздових колоній антарктичних видів пінгвінів, встановлюючи спеціальні стаціонарні фотокамери, які дають змогу стежити за колоніями впродовж року на важкодоступних для зимівників ділянках островів. Це уможливлює наукове оцінювання біологічних ресурсів Південного океану, оскільки пінгвіни є своєрідними індикаторами антарктичної креветки-криля, який людина виловлює в промислових масштабах. Також досліджуємо «квітування» унікальної рослини, яка виживає в екстремальних умовах Антарктиди – дешампції антарктичної. Зокрема, її експансії на антарктичних островах з допомогою перенесення насіння морськими птахами на відкриті від снігу ділянки суходолу, у зв’язку зі зміною клімату. Це призводить до формування нового біому – антарктичної тундри. Отже, сьогодні в наших планах перетворення острова Галіндез, де розташована єдина українська антарктична станція «Академік Вернадський», на постійну екологічну «лабораторію», де одночасно за багатьма параметрами визначатиметься реакція антарктичної екосистеми на зміни клімату.
– Ви також активно фотографуєте…
– Так, працюємо і над створенням фотобази – своєрідного «китового і тюленячого Фейсбуку». А саме започатковано фотоідентифікаційні каталоги хвостів китів та рисунку на череві тюленів Уеддела. Це дасть можливість визначити шляхи їхньої міграції заради збереження цих видів.
– Ви дуже досвідчений полярник. Якщо порівнювати попередні експедиції з цією, то в чому особливість нинішньої і яку з експедицій можете назвати найбільш результативною?
– Наша 24 УАЕ (експедиція) є свого роду унікальною, або навіть сказати експериментальною. Це завдяки зміні керівництва Антарктичного центру. Зараз молода команда НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр) проводить потужну реорганізацію наукової роботи й організації експедицій. Тож ми за останні 20 років вперше поїхали зимувати змішаним складом. Дві жінки (лікар і біолог) беруть участь в експедиції. Окрім того, під час нашої експедиції, завдяки збільшенню фінансування антарктичної науки, проводиться модернізація станції. З’явився нормальний Інтернет, і відбувається реальне щоденне спілкування зі сім’ями. Ми тепер не відчуваємо відірваності від дому й України. Але, наголошу, що не хочу порівнювати з моїми попередніми експедиціями, бо кожна з них була унікальною і неповторною, де я знайшов справжніх друзів та пережив незабутні пригоди.
– Завдяки Вашим експедиціям українська наука має можливість збагачуватися новими зразками для досліджень, окрім того, поповнюються музейні колекції, зокрема й експозиція Зоологічного музею Львівського університету. Які виникають труднощі із транспортуванням зразків для наукових досліджень?
– Так, справді за останні три експедиції я спромігся назбирати багато матеріалу і привезти до нас, у Зоологічний музей, кілька сотень зразків. Це і морські підводні мешканці Антарктики, і шкури пінгвінів та тюленів (які загинули в природі), а також близько 100 гербарних ботанічних зразків морських водоростей, мохів і лишайників. Труднощі з вивезенням зразків були завжди. Через отримання дозволів на перевезення біологічних зразків через кордони багатьох країн. Однак цього року з’явилася можливість придбати наукове судно льодового класу, яке, я дуже сподіваюся, вирішить усі проблеми з безперешкодною доставкою біологічних зразків напряму кораблем в Україну.
– Танення льодовиків і зміна клімату є однією з найважливіших проблем, яка зараз хвилює і науковців, і провідні держави та міжнародні організації. Антарктида – той континент, де зміни клімату найбільш чітко простежуються. Чи помічаєте Ви ознаки зміни клімату? А відтак, наскільки динамічними і, з погляду біолога, загрозливими є ці зміни?
Якщо говорити про танення льодовиків та снігового покриву Антарктиди, то воно насправді відбувається в досить швидких темпах і це є незаперечним фактом. Антарктида – унікальний континент, який розміщений на Південному полюсі планети. Він, наче лакмусовий папірець, є індикатором екологічного стану нашої планети Земля. Як відомо, наша станція розміщена на острові Галіндез у межах архіпелагу Аргентинських островів. Це група островів, відділена від континенту протокою Пенола, яка своєю швидкою течією нагадує велику ріку, шириною до 11 км. На фотографіях та з опису звітів старих британських експедицій видно, що більша частина дрібних островів архіпелагу була вкрита невеликими льодовиками, від яких зараз не залишилося і сліду. Щодо протоки Пенола, то ще, за розповідями бувалих полярників, під час ІІІ Української антарктичної експедиції (1998–1999 років) наші хлопці на лижах упевнено переходили Пенолу по замерзлому льоду до материка. Під час моєї першої зимівлі в 2006–2007 роках це вже було нереально зробити, бо лід постійно рухався і не змерзався на протоці. А через рік, у 2009 році, серед зими ця протока взагалі не замерзала і ми спостерігали унікальне явище – на відкритій воді впродовж тижня двох горбатих китів (горбачів)! А цього року ці кити майже всю зиму трималися поблизу станції… Що раніше було практично неможливим, оскільки усі кити на зиму мігрують від берегів Антарктиди, тому що океан замерзає і вони не зможуть дихати без наявності відкритої від криги води. Тому цей факт свідчить про дуже теплі зими. Цьогорічна зима також насправді була аномально теплою. Стовпчик термометра на станції Вернадський цього року не опускався нижче мінус 14 °С. Не дивно, що район Антарктичного півострова зараз вважається найтеплішим місцем в Антарктиді. За свідченнями науковців, у межах цієї ділянки температура за останні 50 років піднялася на 3 °С. Якщо на нашій станції в 50–70-х роках минулого століття британські полярники взимку реєстрували мороз до мінус 40 °С, то в останні роки зимові температури не падали нижче мінус 20–25 °С.
Відверто кажучи, дуже важко спостерігати за суспільно-політичними процесами в Україні зі сторони, знаючи що ніяк не можеш звідси вплинути на них… Але не можемо здаватися і втрачати надію! Хочу завершити інтерв’ю словами з пісні Славка Вакарчука: «А нам з Тобою своє робити, відкрити очі і далі йти! І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити! Хто ж тоді, як не Ми, брати!».
Розмовляв Олег Вівчарик, прес-центр ЛНУ ім. І. Франка