Заступниця директора Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького Леся Гарасим опублікувала відкритого листа до громадськості, де описується ситуація із незаконним будівництвом довкола церкви зі села Кривки Турківського району Львівської області (1763).

«Ми, працівники Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, цим відкритим листом звертаємося до львів’ян, колег-музейників, науковців, мистців, краєзнавців та усіх тих, кому не є байдужою українська культура та її майбутнє.

Громадськість однозначно мала б відреагувати на ситуацію, що склалася у Львівському скансені – одному із шести українських музеїв просто неба, який понад пів століття збирає цінну колекцію предметів давнього побуту, зберігає цікаві архітектурні об’єкти і славиться на всю Європу унікальною збіркою автентичних сакральних споруд. У той час, коли храми на материнських територіях стрімко втрачають свій первісний вигляд: парафіяни оббивають їх бляхою, руйнують цінні інтер’єри (згадаймо храм у Славському), втручаються у природно-заповідні зони (згадаймо Стільсько) – музеї сьогодні стають чи не єдиним запобіжником від таких дій. Максимальне збереження автентичного вигляду об’єктів – це засадничий принцип функціонування будь-якого музею, а його дотримання свідчить про фаховість та відповідальність людей, що взяли на себе обов’язок берегти для нащадків найкращі зразки культурної спадщини.

Одним із таких зразків, експонованих у Музеї, є церква зі села Кривки Турківського району Львівської області (1763) – перлина бойківської народної архітектури, пам’ятка національного значення, яку свого часу порятували Андрей Шептицький, Іларіон Свєнціцький і Михайло Драган, перевізши її на Кайзервальд, де перед Другою світовою війною діяв монастир. Львівська громада знає, що із проголошенням незалежності України на ці землі повернулися монахи-студити. Від того часу, з повагою ставлячись до історичної пам’яті, Музей усіляко сприяє провадженню духовної діяльності Монастиря – ділиться своїм простором, надає церкви у користування, створює для парафіян особливі умови відвідування літургій. Партнерство Музею і Монастиря є закріплене договором про співпрацю, де чітко зазначені права й обов’язки обох інституцій, зокрема й регламентовані Законом України у сфері охорони культурної спадщини.

Починаючи із вересня 2020 року, на території навколо церкви зі с. Кривка о. Юстин Бойко активно проводить «будівельно-реставраційні роботи». За вищезгаданим договором, така діяльність мала б бути попередньо узгоджена з Музеєм і, відповідно до Закону України про охорону культурної спадщини, бути підкріпленою необхідним пакетом дозвільних документів. З великою прикрістю зазначаємо, що наше прохання надати інформацію про проведення таких робіт та обґрунтувати їх законність Монастир не взяв до уваги. На жаль, говорити про партнерство на засадах відвертого ігнорування дуже важко, тим більше коли йдеться ще й про ймовірне нехтування Законом України. Після кількох, проведених за присутності о. Юстина Бойка, науково-методичних рад із питань благоустрою території навколо церкви зі с. Кривка, після розтлумачення йому усієї повноти відповідальності Музею перед Законом роботи не те що не припинилися, а набрали нових обертів – на подвір’ї церкви встановлено пам’ятний хрест і зараз просто на очах росте каплиця-новотвір, яку заанонсовано звести вже до Різдва.

Практика непогодженого проведення робіт на території Музею не є новою – ми з болем спостерігаємо, як відбувається втручання в автентичні інтер’єри храмів – музейних об’єктів, за що нас небезпідставно критикують і колеги-музейники, і свідомі відвідувачі, і представники різних ЗМІ. Ще донедавна кожне наше зауваження щодо відповідального ставлення до пам’яток національної культурної спадщини або ігнорувалося, або ставало приводом дзвінка до міськради зі скаргою на Музей, або завершувалося негативною згадкою про музейників на проповіді під час богослужіння. Відтак різноманітними інформаційними атаками львівській громадськості нав’язано вигаданий світоглядний конфлікт між Монастирем і Музеєм, якого й бути не може, оскільки світоглядні стовпи у нас однакові – національна культура і духовність. Проблема полягає лише у виконанні обома сторонами протокольних вимог, за дотримання яких відповідальність несе Музей одноосібно!

Зважаючи на це, припускаємо, що конфлікт персоналізований і створюється штучно. Прикро тільки, що у цій ситуації доводиться апелювати до цілого Монастиря, як юридичної особи, і таким чином створювати дискомфорт чинному настоятелеві, о. Власію, з яким, як і з іншими монахами, у музейників склалися гарні стосунки. Не хочемо вірити, що ми усі стали заручниками чиїхось персональних амбіцій, реалізація яких не приносить користі ні Музеєві, що втрачає автентичне обличчя, ні Монастиреві, якому зовсім не властиві такі конфлікти, ні владі міста, яку можуть звинуватити у бездіяльності у цій ситуації. Ми цілком позитивно ставимося до розширення діяльності Свято-Іванівської Лаври, проте будь-який розвиток однієї інституції не повинен відбуватися за рахунок іміджевих втрат та професійної деморалізації іншої, у цьому випадку – нашого Музею.

Цим листом хочемо привернути увагу усіх, хто усвідомлює цінність та унікальність зразків народної архітектури у Львівському скансені та розуміє важливу функцію музеїв у сучасному соціо-культурному просторі.

З повагою – працівники Музею».