Глави Церков вітають українців із Різдвом

https://leopolis.news/post/35157/glavy-cerkov-vitayut-ukranciv-iz-rizdvom-

06/01/2021

Патріарх УГКЦ Святослав Шевчук:

«Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ— світ страху та непевності перед невідомим. Та незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб засвідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Таїнство Різдва Христового — це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства.

Новонароджений Бог-Безхатченко — яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві.» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя.

Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко — ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» — це людина через яку Господь до нас приходить, особа яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього.

Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі — блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих — зневажає свого Творця. Кривдити таких людей — значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту!

Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі.

Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари — золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна. Хто простягає руку вбогому — той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця!

Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя… Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи.

Святкувати Різдво в час пандемії — це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, — зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, — звичайно, із дотриманням дистанції, — хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами — Бог»!

Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім — просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогорічне Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо:

Бог предвічний народився!
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій ввесь,
І утішив вся!

Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, — хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову Службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі. Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших. Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу. Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги. Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові завітав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією!

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!»

Глава ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній:

«Сьогодні звершилося те, через що колись печалилися праотці, що провіщали пророки і що бажали бачити праведники», – так через слово проповіді з нагоди Різдва Христового промовляє до нас святитель Іоан Золотоустий крізь століття і продовжує: «”Бог на землі з’явився у плоті і перебував між людьми” (Варух. 3: 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще перебуваючи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домоправління [Божого], яке перевершує всякий розум. Уявімо, як було б велично, якби ми побачили сонце, яке зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумаймо і розсудімо тепер, як велично бачити Сонце правди, Яке виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі».

Ці думки святителя Іоана Золотоустого перегукуються з такими євангельськими словами: «Слово стало плоттю і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця […]. Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1: 14, 18).

Лише уявімо собі, які почуття охопили б нас, якби саме зараз Бог постав тут, посеред нас, у всій Своїй невимовній та неосяжній величі й славі? Якби зараз явив нам цю велич і славу «Цар царюючих і Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6: 15 – 16). Але ж саме це і відбувається нині! Саме це явлення Бога між людьми святкуємо ми тепер! І не у величі невимовній, а в убогості та смиренні, не на престолі небесному, а у вертепі земному, не серед незліченних хорів святих ангелів, а серед ще підвладного гріху людства як Немовля у яслах приходить і являє Себе Той Самий Бог!

І не просто з’являється людям, як у видіннях і голосі таємничо являв Він Себе в попередні часи Старого Завіту пророкам і праведникам, але приходить у цей світ, який Він Сам створив, приймає всю повноту людської природи і, залишаючись істинним Богом, стає також істинною Людиною.

Пришестя у світ і втілення Сина Божого має ясну і визначену мету: воно стверджує любов Божу до нас, яка виявляється у хресній жертві Господа Ісуса Христа заради спасіння всього людства від рабства гріху та від смерті. Саме про це нам свідчить Євангеліє: «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

Отже, ми святкуємо і вшановуємо не просто історичну подію з минулого, але знову і знову нагадуємо собі, що Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви не задля Себе Самого, а заради нас та заради нашого спасіння. Тому і закликає Церква в ці дні: «Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте! Христос на землі – возносьтеся!» (ірмос 1-ї пісні канону Різдва Христового). І хто чує цей заклик, той не повинен залишатися байдужим. Кому сповіщено ангельські слова, що «нині в місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11), той не може жити далі так, ніби не знає нічого про це.

Пам’ятаймо слова Сина Божого, звернені до кожного з нас: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12: 30).

Отже, святкуючи Різдво Христове, маємо усвідомлювати: Бог здійснив усе, що треба для нашого спасіння. І лише від нас залежить, чи приймаємо ми Його дар, чи віруємо, як навчає нас вірити Христос і Його Церква, чи живемо ми згідно з вірою, додержуючись всього, що заповів нам Спаситель.

Дорогі брати і сестри!

Минув рік від того часу, коли Об’єднавчий собор у храмі Святої Софії в Києві утвердив церковне єднання, а Православна Церква України від Матері-Церкви Константинопольської, з рук Вселенського Патріарха Варфоломія, отримала Томос про автокефалію. У Різдвяний святвечір із Царгороду до Києва було привезено цей історичний документ, який засвідчив, що відтепер і назавжди помісна Українська Православна Церква незалежна та рівна в усьому з іншими Сестрами-Церквами Вселенського православ’я.

За цей рік відбулося багато подій, довелося всім нам пройти і через випробування, однак бачимо, як з Божою допомогою і в поєднанні зусиль усі разом ми досягли багатьох добрих плодів. Помісна Українська Православна Церква зростає і зміцнюється, підтверджуючи свою зрілість. Знову і знову радіємо ми звісткам про рішення помісних Церков послідувати Томосу і мати з Православною Церквою України належне євхаристійне єднання та канонічне спілкування, приймаючи її як свою Церкву-Сестру.

Із того, що вже в минулому зробив для нас Господь, з багатьох виявів Його милості та допомоги, можемо пересвідчитися: якими б складними не здавалися нам виклики та перешкоди, ми зможемо подолати їх. Якщо йтимемо за Христом і Його правдою і збиратимемо разом із Ним, то завжди матимемо добрі плоди не лише для цього тимчасового життя, але і для вічності. Тому в році, що розпочинається, нам також належить багато потрудитися.

Знову і знову повторюємо заклик до єднання до всіх наших братів і сестер, хто ще має сумніви щодо майбутнього шляху для Української Православної Церкви. Двері помісної Церкви і наші серця відкриті для вас!

Дорогі брати і сестри!

У ці святкові дні сердечно вітаю всіх вас із Різдвом Христовим та Новим роком. Вітаю Президента, Парламент та Уряд України. Наші спільні сердечні вітання звертаємо до мужніх захисників України – військовослужбовців та всіх, хто протистоїть агресії проти нашої Батьківщини, захищає її незалежність, територіальну цілісність та суверенітет. Ми просимо в Бога, щоб Він оберігав вас від усякого зла.

Минулого року з полону і несправедливого ув’язнення було звільнено багато наших співвітчизників, однак, на жаль, у ці святкові дні, значно більше наших братів та сестер перебувають в умовах окупації, у полоні та за гратами в чужому краї. Ми просимо в Господа милості та опіки для всіх вас і віримо, що наближається день вашого визволення.

У дні святкової радості від усього серця піднесімо молитовну подяку Спасителю Господу Ісусу Христу за милість до нас та за благодіяння Божі, які ми отримали.

Прославляймо Сина Божого, Який народився, в молитвах і в колядках, розділяючи радість у колі своєї родини та з ближніми! Але найбільше потрудімося для того, щоб усе наше життя було сповнене добра й любові, щоб втілити заклик, який звертає до нас Спаситель: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5: 16)!

Христос народився ! Славімо Його!».

Митрополит Львівський РКЦ в Україні Мечислав Мокшицький:

«Ці „останні дні” – це омріяний багатьма поколіннями Вибраного Народу час приходу Месії, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. У Ньому „об’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей” (Тт 2, 11). 

Ми, християни, згадуємо цю доленосну для кожної людини подію, святкуючи з великою радістю Христове Різдво. Радіємо і, захоплюючись Божою любов’ю і добротою до нас, споглядаємо Новонароджене Дитя, Його Матір Марію, Його земного Опікуна – Святого Йосифа. Радіємо так, як пастирі, які побачили ангельські хори, що прославляли Божу велич і звіщали людям доброї волі мир і Боже благословіння.

Улюблені у Христі!

З нагоди Різдвяних Свят прийміть мої щирі вітання і побажання. Нехай Всевишній, Преславний Бог, який прийшов у світ як мале Дитятко, розсіває темряву наших сердець. Нехай дасть нам істинну віру, міцну надію, безмежну любов, щоб ми вміли розпізнавати і виконувати Його святу і безпомилкову волю.

Бажаю благословенних і радісних Різдвяних Свят та щедрого в благодать, здоров´я та душевний спокій Нового 2021 Року.

Бажаю мирного неба над нашою країною, якнайшвидшого закінчення пандемії і сповнених любові та Божої благодаті спокійних днів у наших родинах.

Христос рождається!
Славімо Його!».

Leopolis.news