До історії із Овсянніковою на «Пєрвом» є великі питання – екс-президент НТКУ
https://leopolis.news/post/66621/do-istori-iz-ovsyannikovoyu-na-pervom-e-velyki-pytannya--eks-prezydent-ntku-
27/06/2022
Прес-служба Національної спілки журналістів розпитала з цього приводу знаного фахівця у галузі телебачення, державного чиновника, який тричі очолював Національну телекомпанію України, члена НСЖУ Олександра Савенка.
Звичаї “Пєрвого канала”. Малюнок: Олександр Комяхов.
– Олександре Миколайовичу, так на Вашу думку, вся ця історія з Овсянніковою, що це насправді було – постановка від російських спецслужб чи крик душі чесної медійниці, яка прозріла?
– Давайте спочатку розглянемо систему організації безпеки на телеканалах. Звісно – це не якийсь прохідний двір, а об’єкти з обмеженим доступом і просто з вулиці туди не потрапиш. Коли я очолював Національну телекомпанію, нас охороняли, а точніше – несли службу на посту ледь не два взводи міліціонерів. Десь з півсотні осіб під погонами, які фактично виконували роль вахтерів. Та коли відвідувач “Олівця”, знаної споруди НТКУ на столичному Сирці, потрапляв за разовою перепусткою всередину комплексу, він фактично вже ніким не контролювався.
Звісно, часи змінюються, модернізується і система безпеки. З’явилися іменні електронні ключі, система “шлюзів” за відділами телекомпанії. Але ж телебачення – то завжди творча атмосфера, люди поспішають на ефір. Іноді співробітники однієї редакції знають далеко не усіх із сусідньої. Тому людині з вулиці можна щось розповісти штатним репортерампро “забуту електронну перепустку” і скористатися тими ж запароленими ліфтами. Тому, на моє переконання, оминути певні обмеження із доступом до конкретного поверху чи кімнати, невеликапроблема.
– Але увірватися у прямий ефір… Це, взагалі, можливо?
– Історія українського телебачення знає такі факти. Випуски новин о 21-й годині на Першому каналі Українського телебачення свого часу називались “програмами особливої важливості”. У 90-х-на початку “нульових” років з Інтернетом та соціальними мережами було ще сутужно. Тому головні останні новини всі дізнавалися з телевізора. Не виняткомбув і президент країни, який здебільшого дивився випуск саме о 21-00, який самі телевізійники і назвали “президентським”.
На щастя, за часів мого керівництва НТКУ якихось кричущих НП в “головному прямому ефірі країни” не траплялося. А от у одного з моїх колег по кріслу президента телекомпанії – Ігоря Сторожука, така неприємна пригода була. В один із вечорів (знову ж таки на початку “нульових”) кілька відомих осіб –на той момент керівників парламентськихопозиційних партій, прикриваючись депутатськими мандатами, просто таки увірвалися у прямоефірну студію “УТН” посеред передачіо 21-й годині і стали вимагати негайного виступу – прямо тут і зараз. Тоді Ігореві Сторожуку довелося перервати програму: просто “вирубити” її сигнал.
Ну, а про те, що під час прямої трансляції у апаратно-студійному блоці телекомпанії знаходяться десятки людей, телевізійники знають добре. І трапитися може будь-що. У мережі “гуляє” багато відео, коли під час програми по підлозі проповзає якась людина. А все виявляється дуже просто – то асистент режисера крадькома намагається замінити “сівшу” батарейку в мікрофоні-петличці у когось із гостей чи ведучих.
– Розкажу свою історію. Якось я був на болгарському телебаченні. Колега, керівник телекомпанії в Софії, проводив мені екскурсію будівлею телекомпанії. І раптом під одними дверима (зауважте – з цифровим електронним замком) я угледів кремезного чолов’ягу в уніформі з “Калашниковим” напоготові. Та ще більше я був заскочений побаченим за дверима з іншого боку: там сидів … ще один охоронець з автоматом. На мій здивований погляд-запитання болгарський телевізійник відповів коротко: “А тут у нас студія прямого ефіру”. Ось так – це було ще наприкінці 90-х. Тоді навіть для мене це виглядало дивним. Чи правильно, що навіть мирні і спокійні у безпековому плані болгари перестраховувалися – не знаю, я тоді не мав чіткої відповіді: кожен на власний розсуд і обставини визначає рівень загроз. Сьогодні, особливо під час війни з росією, розумію – вони мали рацію.
– І все-таки – ситуація з “прогулянкою” Овсяннікової із плакатом по студії новин в “Останкіно”. Це була постановка? Її могли зупинити чи якось нейтралізувати ще до потрапляння “в кадр”?
– Я не стану на 100% виключати, що це була ініціатива самої Овсяннікової. Телевізійники знають, що редакція – це як велика родина. Люди там працюють роками, іноді десятиліттями. Складаються певні дружні відносини, а у когось – навіть стосунки. Тому вільно потрапити за спину телеведучої Єкатерини Андреєвої будь-хто зі своїх може абсолютно без проблем навіть під час прямого ефіру – на те свої і є своїми.
Але далі слід розібрати все по порядку, як кажуть телевізійники – покадрово.
Прямий ефір, тим більше – особливо важливих програм і трансляцій, до яких відносяться і випуски новин, то для режисерської групи як вищий пілотаж у льотчиків. У серйозних компаніях там за пультами переважно сидять такі профі, які пройшли і вогонь, і воду, і мідні труби, яких не здивуєш ніколи і нічим, які, як правило, нічого не бояться і, головне, – рішення вони звикли приймати миттєво, за долі секунди. І перемкнути студійну телекартинку на якусь заставку чи телесюжет, а потім ведучій у студії вибачитися за технічні проблеми, для головного режисера не складало ніяких труднощів. Нічого цього зроблено не було. Чому? Шок? Усі отетеріли? У це віриться з натяжкою.
Друге, що спадає на думку. Якщо уважно придивитися до рухів Овсяннікової за спиною ведучої, то може скластися враження, що з глибини студії, від телекамер, жестами, як прийнято на телебаченні, їй хтось підказував, що вона в кадрі, але текст на плакаті не читається, він закритий фігурою Андрєєвої. Адже спочатку вона стала за ведучою, а потім – таки змістилася правіше по телекартинці, щоб її і плакат добре побачили глядачі, а режисер відвів достатньо часу, аби вони встигли цей текст ще й спокійно прочитати.
Як часто повторює в ефірі один мій давній знайомий, колишній колега, а нині відомий російський пропагандист: “Совпадєніє? …”
І насамкінець. Правду про цей конкретний випадок ми дізнаємося не раніше, ніж почнуть розкриватися більш утаємничені історії нинішньої росії.