Дипломатичні зусилля багатьох країн скеровані та вирішення проблеми вивозу зерна з українських портів, здавалося б, нарешті дали результат. Проте гарантії безпеки Москви дали тріщину вже наступного дня. Скептиків зовні України побільшало , а всередині неньки кількість емоцій почала зашкалювати.

Гідне підписання делегацією України в Стамбулі «зернової угоди» попри всю зраду повністю відповідає українським інтересам.

Підписання угоди

Як не дивно, російським теж. Тож обстріл порту наступного дня після підписання був зовсім не випадковим. І не має тут жодної інтриги.

Путіну потрібні переговори, бо так він отримує спосіб ділити західний світ котрий підтримав Україну. Як у відомому кавері «С намі нужна гаваріть, асобєнниє ми!».

Водночас йому потрібна нова міграційна криза в ЄС через продовольчі проблеми в Африці і на Близькому сході. Бо енергетичні проблеми європейці навчаться вирішувати, а от нові хвилі мігрантів - хто зна. Тож підписати угоду і дозволити їй запрацювати - не тотожні поняття для Росії.

Черга мігрантів на кордоні з ЄС, correspondent.net

Тож варто погодитися з твердженнями що не варто розраховувати на ефективну роботу «зернової угоди». Трішки детальніше про це.

Отже, доставка життєво важливих продуктів харчування на світові ринки морським шляхом і надалі буде утрудненою. Ще нескоро оператори ринку перевезень наважаться на фрахт і страхування суден. Тому порти Одеси, Чорноморська і Південного у найближчому часі повноцінно не запрацюють. Ба навіть більше - ракетна небезпека для суден і моряків зберігатиметься навіть після успішних операцій ЗСУ на Херсонському напрямку і жодні NASAMS не будуть достатньою гарантією для морських перевізників.

І якщо 150 днів війни були недостатньо для розробки альтернативи інфраструктури зберігання та перевезень то саме час уряду та українському бізнесу думати про неї.