Зелена хвиля. 100 днів

https://leopolis.news/post/7017/zelena-hvylya-100-dniv

02/09/2019

Насправді ж ми спостерігаємо найяскравішу та найцікавішу сторінку нашої спільної історії, яку умовно я назвав би «революцією покоління 90-х». Це покоління в дитинстві побачило грандіозний розвал Радянського Союзу, зародження Української Держави та легко увійшло в нову інформаційну сучасність, в якій інтернет переміг в інформаційному полі.

Ця революція ламає радянський менталітет із його чинопоклонінням та блюдолизтвом, робить президента та прем’єра простими людьми, наближає владу до простого народу. Адже 40-річний президент може купатися публічно у фонтані, а 35-річний прем’єр – їздити на самокаті коридорами Кабміну.

Більшість «старих» партійних проектів та політичних лідерів із минулого відійдуть на сторінки новітньої історії:  регіонали та комуністи, новітні патріоти, навіть «політично невмируща» Юлія Тимошенко.   

Ми втрачаємо «95 квартал» як явище в українській культурі. Політизація шоу, серіал «Слуга народу», який став промотором усього процесу, перехід лідера в нову якість  поступово переформатовує цей культурний продукт у рупор пропаганди нової влади. У «кварталі» стає вже не смішно.

Але натомість ми отримали молоду енергетику та драйв «нової влади», бажання і реальні кроки все швидко змінити, азарт реалізувати, мотивацію вирішити. Помилки та невдачі, звичайно, будуть. Але в нас з’явився шанс на зміни та швидші реформи. І нас усіх це не може не тішити.

Ми на Львівщині повинні усвідомити: Україна різна, вона не завжди думає так, як ми на Галичині звикли, і це її право. 73% відсотки країни з різних причин, але одностайно показали «старій» владі «червону картку». Вони  «втомилися» від війни, у якій немає на сьогодні шансів на військове вирішення, втомилися від брехні, невиконаних обіцянок та безмірної корупції. Ми втратили п’ять років у суспільному та економічному розвитку і через Путіна, і через Порошенка.

Пройшло 100 днів нового президентства. Перші кроки, нові призначення, виступи, позиція – сам позитив. І стало зрозуміло, що Володимир Зеленський – це своєрідний український компроміс, «молодий Кучма» із Дніпропетровщини, не ідеологічний Донецьк чи Львів. Це – ментальність Центральної України, з розумінням відмінностей Заходу та проблем Сходу.

Одразу скажу, я за нього не голосував, ба більше, був активно проти. Бо вірив, що він загроза для української державності. Тепер я так не думаю. Мені соромно за голос, відданий за Порошенка.

Володимир Зеленський має унікальний шанс на швидку законодавчу реалізацію своєї програми. Він не має спротиву в парламенті: монобільшість, лояльність та підтримка цього курсу фракціями «Голосу» та «Батьківщини», наявність слабкої опозиції із двох нечисленних фракцій «ЄС» та Опоблоку дає законотворчу швидкість, якої раніше так бракувало. Ні Ющенко, ні Порошенко за стільки років не виконали обіцяного: зняти з депутатів недоторканність, а вони зробили це в першому читанні за кілька днів. Браво!

У парламенті роками простоюють потрібні державі закони. Наприклад, Закон «Про професійну освіту в Україні» «маринується» сім років без розгляду. Й оголошені президентом 60 законопроектів, які підготувала нова команда, щодо поліпшення інвестиційного клімату, запобіганню рейдерства чи реформ у правоохоронних органах уселяє надію.

Відсутність сильної опозиції до «зеленої хвилі» з часом може зіграти з Володимиром Зеленським та його командою злий жарт. Подібна ситуація була й у перші два роки президентства Віктора Ющенка, коли суспільна підтримка перших його кроків сягала навіть 80% – більше, ніж нині в Зеленського. Але самозаспокоєння та самозакоханість, чвари у владній команді, кадрові помилки, корупція звели і підтримку, і результати роботи до сумнозвісного приходу до влади Віктора Януковича. І в нас забрали Крим та Донбас.

Чи можливий такий розвиток подій? Так, якщо обіцяного не втілюватимуть, будь-які реформи ведуть до падіння рейтингу. Опозиція отримає суспільну підтримку, напрацьовані українські механізми – Майдан або перевибори – змінюють владу на опозиційну. Україна не Росія, у нас влада змінюється, залежно від настроїв суспільства.

100 днів нової команди – це замало для того, щоб передбачити розвиток подій за два чи три роки, але достатньо, щоб зрозуміти, що ж нам ці вибори принесли. Нині ми приємно вражені, є бажання, щоб «свято» тривало, завтра побачимо. Живемо в цікаві часи.

Юрій КМІТЬ, для Leopolis.news